Читати книгу - "Спогади про українознавчий клуб "Спадщина" в Києві 1987-1991, Леонід Добрянський"

Під час серпневого путчу 1991 р. я був у відпустці в Оліних батьків у с.Новоселиця на Житомирщині. Пам’ятаю трансляцію по радіо засідання Верховної Ради 24 серпня, коли обговорювалось питання суверенітету України. Я півдня не відходив від приймача, слухаючи виступи і чекаючи голосування. Коли приступили до голосування, я тримав Олю поруч і не дозволив їй відійти ні на крок і займатись справами, щоб не пропустити моменту.

І ось нарешті оголосили результати голосування – це була конституційна більшість “за”. Я кинувся обнімати і цілувати Олю. То була історична мить, до якої ми йшли довгі роки. Загинули мільйони людей. Про неї мріяли мій дід і батько. Нарешті ми стали свідками цього – Україна стала самостійною.

За кілька тижнів після 24 серпня почалось висування кандидатур в президенти України. У вересні Ярослав Федорин і я збирали підписи серед співробітників Інституту на підтримку рухівського кандидата В’ячеслава Чорновола.

Першого грудня 1991 р. відбулись вибори президента України і одночасно був проведений Референдум про Незалежність України. В складі групи спостерігачів від Народного руху я їздив на виборчу дільницю в с.Денехівку Тетіївського району Київської області. В більшості люди проголосували там за кандидатуру Кравчука в президенти, і за самостійність України на референдумі – так їх орієнтував місцевий партапарат. Ми власне і не були проти. Головним для мене все ж було питання Референдуму – самостійність України.

В січні 1991 р. Ярослав Федорин висунув ідею створити мале підприємство – з’явилось нове законодавство, яке лібералізувало підприємницьку діяльність. Павло Загороднюк, Ярослав Федорин і я зареєстрували у квітні 1991 р. науково-виробничий центр “Тера Україна” і взялися, як спеціалісти-геологи, розробляти програми, пов’язані з видобутком і використанням корисних копалин.

Одним із комерційних проектів, які народилися в нашому НВЦ “Тера-Україна”, було утворення об’єднання українських підприємств нафтогазового комплексу з метою експорту українських товарів і послуг і імпорту в Україну нафти і газу. Таке об’єднання мало бути створене під назвою корпорація “Укрзарубіжнафтогаз”. Після перебору кандидатур можливих керівників для цього проекту, які ми провели з Павлом Загороднюком і Ярославом Федориним, а також після довгих роздумів, я вирішив покинути науку, незакінчену докторантуру і цілком переключитися на бізнес. На цьому завершилась моя наукова кар’єра. 8 вересня 1992 р., на установчих зборах підприємств-учасників, я був обраним генеральним директором цієї корпорації. Так почалась нова сторінка мого життя.