Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Він не кохав Мілану. Взагалі не дивися на неї як на дівчину. Там на відпочинку то все була якась дурниця. І от маєш. Треба піти й в усьому зізнатися і хай вже як буде та дитині потрібен батько. І цей батько саме я.

Макар не міг ще ніяк звикнутися з цією думкою. Треба йти. Це було його остаточно рішення.

Сергій здивовано на нього подивився. Наче вперше побачив. Він не розумів з якого такого переляку його другу потрібна стала Мілана. Чи то Юліана йому сподобалося? Це все було дуже дивно. Дуже дивно було. Хлопець не збирався йти до Юліани. Так, Сергій хотів побачити Мілану. Бо з того самого дня, як вона проводила його на зупинку вони не бачилися. Це все якось дивно, подумав Сергій. Але саме зараз він не готовий йти. Не через Мілану. Ні. Він не хотів через Юліану, бо в них були досить напруженні стосунки. І бачити її в черговий раз йому не дуже то й хотілося. Тим більше, якщо Мілана схоче, то вона добре знає, як його знайти. 

- Якось нас туди поки, що ніхто не звав. Поки що від дівчат таких пропозицій не було. Це все я знаю від Кароліни. Та вона не казала, щоб ми до Мілани в гості приходили. Тим більше ти знаєш, що з Юліаною ми не в контакті. Так, що ця ідея особисто мені не дуже і подобається. Я думаю Мілана сама до мене прийде в гості. То там з нею і поговоримо. І я тобі про все повідомлю, Макар, - сказав Сергій своєму товаришу.

- Ну, я піду. - Вирішив Макар.- Дзвони. - Він тяжко піднявся та пішов не поспішаючи собі до дому.

Та біля самого дому він різко повернув. Його шлях лежав в іншій бік.Бо весь шлях до дому він думав про Мілана та її вагітність.

Не пройшло і п'яти хвилин, як Макар вже дзвонив у двері до Юліани. Вона швидко відчинила. 

- А Мілану можна? - Спитав Макар розкурюючи цигарку. На душі в нього було тяжко.

- Мілана, це до тебе. - Зайшла Юля у свою кімнату де на дивані сиділа Мілана.

Великий живіт заважав їй швидко піднятися. Юліана допомогла подрузі встати та притримавши її, проводило до вхідних дверей. А сама залишилися в коридорі. Не то, щоб підслуховувати, а на всяк випадок.

- Макар, це ти? - Почула вона, як голосно сказала Мілана. А потім тиша.

Юліана відразу вискочила на під'їзд. Мілана стояла до неї боком. Юля вперше бачила, як Ії подруга ридає наврид. А її обережно обіймає  хлопець.

- Виходь за мене. - Не вагаючись сказав Мілані хлопець.

- З якого такого переляку ти вирішив, що вона за тебе вийду? - Розлючено спитала Юліана. - Так. Вона рада тебе бачити. Та це не привід для того, щоб пропанувати руку та серце. Заміж Мілана вже один раз сходила. З неї досить.

- Але ж дитині потрібен батько! - Звернувся вже до неї Макар. 

- О! Вирішив в порядного зіграти. - Встала на бік Мілани її подруга. - Їй зараз не можна хвилюватися. Бачиш в якому вона стіні? Так. - Сказала вона Мілані - йди та не вставай. Тобі не можна.

Вона відправила вагітну подругу до кімнати, а сама повернулася до Макара.

- А де ж ти раніше був, коли вона до тебе ходила.? Ти ж знав, що їй подобаєшся. Чому тоді не пропанував заміж?? - Юліана була на взводі. 

- Так у нас з нею було. - Не стримався Макар. - Це ж моя дитина? - Спитав він, твердо впевнений, що все так і є.

- Якщо ти про отой випадок на турбазі, то діло було так. Ти прийшов п'яний. Влігся біля Мілани й відразу заснув. А вона пішла спати на місце Кароліни. Ось і все. Нічого між вами там не було. Можеш спати спокійно. Ти не батько цієї дитини. Ти тут взагалі ні до чого. - Пояснила вже більш-менш заспокоївшись, Юліана.

- А. То як так розумію що дитина взагалі не моя? - Трохи з полегшенням спитав хлопець.

- Так, а я про що тобі кажу. - Юліана була сердита та дуже розлючена. - Зрозумів нарешті?

- Нарешті зрозумів, що до чого, - вже більш спокійно відповів їй Макар. - То я піду. З легким серцем промовив хлопець. - Бувай.

 - Він вже пішов? - Спитала Мілана.

- Так. Пішов. Не хвилюйся моя дівчинка. Тобі не можна. - Заспокоїла Мілану її подруга.

- А справжній батько знає, що це його дитина? - Нарешті вирішила вже заодно спитати Юліана. Бо Мілана нічого про це не розповідала.

- Ні. - Сумно відповіла Мілана.

- Так чому ти йому не зізнаєшся? - Здивовано спитала Юля.

- А навіщо? Я вже махнула на все рукою. В нього є інша. Не хочу марнувати йому життя. Він ніколи не казав, що кохає чи хоче на мені одружитися. Це було мої рішення. Він тут ні до чого. - Мілана хотіла ще щось сказати та передумала.

- Вам треба зустрітися та поговорити! - Юліана була настроєна дуже рішуче.

- А навіщо? - Тихо спитала її Мілана? - Я йому хіба потрібна? Мабуть, він про мене майже і не пам'ятає.

- Була в мене історія. - Почала свою розповідь Юліана. - Це було ще в школі. Я нікому про це не розповідала. Про це знає тільки Яна. Тому я і не хотіла туди ходити, бо боялося, що вона комусь розповість про це. Я кохала хлопця та завагітніла від нього. Та я йому про це нічого не сказала. Пішла та зробила аборт. А він розлютився на мене через це і кинув. Така от історія. - Юліана почала ревіти. - А потім ще, - продовжувала вона крізь сльози, - я покохала Костю та не хотіла заважати Кароліні. Але ж вона зараз не з ним. Тому я обов'язково спробую поборотися за своє щастя. І ти теж спробуй, Міланочка.

- Та потрібна я йому отака.  - Показала Мілана на свій живіт. - Краще повернуся до дому. І хай, що буде те і буде. 

- Міланочка, я тебе благаю. Подзвони йому. Ти хоч спробуй. - Вмовляла її Юліана. 

- Спробую. Щоб ти не ревіла більше, - посміхнулася Мілана і пішла дзвонити Сергію.