Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

По парку не поспішаючи, дуже повільно, йшло троє молодих людей. Хлопець років двадцяти чи дещо старше та дівчина, на вигляд одного з ним віку, а може трошки молодше з великим таким животиком. А з ними поруч ще одна молода та висока на зріст дівчина. І теж глибоко вагітна. 

Вони усі сяяли від щастя. Відразу усім оточуючим помітно було, що їм разом добре. Вони, ці молоді люди, нікуди собі не поспішали. Вони просто гуляли собі по вулиці, насолоджуючись свіжим повітрям та гарною сонячною погодою. Їм усім було добре разом і кожному окрема. Щасливі такі обличчя. Приємні у всіх посмішки. Хлопець тримав одну дівчину -  гарну таку та веселу, міцно за руку. А інша, висока та трішки більше вагітна, просто йшла поруч з ними й постійно сміялася. Їм було добре. Це відразу було помітно. І усі, хто йшов їм на зустріч теж починали посміхатися. Щастя - воно, як наче хвороба. Передається від людини до людини.

- Може, б ти краще залишилася вдома? - Спитав турботливо Сергій у Мілани, бо це були саме вони.

Хлопець уважно та трішки перелякано подивився на її досить великий живіт. Якби ще не народила десь по дорозі, зітхаючи, подумав він. З неї станеться. Така вже непосідюча. От все ій треба. Ох, Мілана, Міланочка, моя кохана дівчинка. Яка ж ти в мене, посміхаюсь подумав Сергій 

- От казав, що як такий вже живіт, то краще дома сидіти. Але ж ні. - Почав з гумором жалітися хлопець Кароліні. -  Хоч звісно я знаю, що вагітним треба більше гуляти на свіжому повітрі та рухатися, та все одно, якось мені за Мілану страшно. Боюсь дуже, щоб нічого такого з нею не сталося. А ще і Кароліна. Переживаю зараз за них обох. Хоч би дійсно не стали саме зараз народжувати. Бо вже лікарі кажуть що дуже скоро це має статися. Може дійсно треба було краще дома залишитися. Та де там. Мілану хіба вдома утримаєш. Вона ж в нас з характером. До речі за це її й кохаю. Сергій посміхнувся про себе та все продовжував за неї хвилюватися.

- Я за тебе боюся, Міланочка. Ось ще тут посеред вулиці почнуться в тебе пологи. Нам ще цього тільки не вистачило. Ти ж любиш усякі у нас пригоди. І я теж люблю. Та не настільки ж. Що потім мені роботи? Особисто я не знаю,  як приймати породілля. А якщо ви у двох почнете народжувати?  Ну його в баню такі приколи.

- Я сама знаю, як мені роботи. - По доброму відповіла йому Мілана. - Не хвилюйся, Сергійко. Я знаю, що я роблю. Я все відчуваю.- Почала заспокоювати його дівчина. - Все буде гаразд. Мені ще рано. Все добре буде. Я тобі про це кажу відповідально. Зі мною та з дитинкою все буде добре. Вона все чує. Наша кохана дівчинка. - Мілана торкнулася за свій великий животик. Потім посміхнулася. - Все буде добре. Ми разом. Це головне.

- А як ми разом почнемо народжувати, то ти, що будеш роботі? - Спитала сміючись Кароліна. - От я уявляю собі всю цю картину. Ахахаха.

Дівчина так заразливо сміялася, що Сергій та Мілана усі разом підхопили її сміх. Дівчата від сміху аж вхопили хлопця під руки, щоб не впасти. Вони сміялися дуже довго. Та першим перестав сміятися Сергій. Бо він знов уявив собі всю ту ситуацію. І зараз йому стало якось не до сміху.

Ну його не хай, подумав він. Чого ще бракувало. Хоч би вже скоріш Мілана народила та все було позаду. Бо ходи тут думай та переживай.

Так вони і йшли собі гуляючи повільно по парку. Навколо людей було не так вже і багато. Та всі дивилися, та звертали на них увагу. Хлопець, а бокам дві глибоко вагітні пані.
Дівчата тримали Сергія під руки. Кароліна з одного боку, а з іншого теж саме робила Мілана.

- О! Дивись оно, хто йде нам на зустріч. - Показала Мілана кудись уперед. По алеї йшла не поспішаючи, виставив уперед такій же великий живіт, як і дівчата, їх третя подруга, Юліана.

Вона змінилася, подумав Сергій, оглядаючи дівчину з голови до ніг. Юліана вже не була така красива, як раніше. Та зате на відміну від того, що було раніше, дівчина виглядала дуже щасливою. Юліана сяяла від радості та очі в неї стали зовсім інші. Добрі та привітні.

- Так мило. Такі два животика —  Юліана поспішала їм на зустріч. - Я так рада усіх вас бачити. - Дівчина дійсно сяяла від щастя. От як же змінює людину взаємне кохання та вагітність.

- От хто б казав, —  зауважила їй Мілана. - На себе подивись. - Сказала вона і найперша почала сміятися зі своїх слів.

Та Мілана дійсно мала рацію, бо в Юліани теж вже був досить помітний животик. Такий самий великий, як і її подруг.

В розмову втрутився Сергій. Він відійшов у бік. Потім уважно подивися на Юліану та на дівчат. Він дивився, дивився та нарешті сказав.

- Ви наче усі між собою домовились. Уявляю, як це все зі сторони бачиться. Три таких дуже вагітних пані і я. Ще вирішать, що це все я винен. - Почав переживати Сергій.

І він все це казав дуже серйозно. Без усякої посмішки. В хлопця була занадто багата уява і він це все добре міг собі уявити.

- От йдуть люди по вулиці чи там по парку нам на зустріч та думають — оце так. Оце він дає. Відразу три жінки й всї від нього вагітні. Це я вам кажу, як воно зі сторони має бачитися.

Дівчата всі разом почали сміятися. У Мілани навіть сльози з'явилися аж від сміху.  

- Так. Стоп. Стоп. Більше ніякого сміху. - Розхвилювався за неї Сергій. -  Більше нічого казати не буду. Бо дійсно, як почнете тут разом народжувати, ну вас в баню. - Став переживати ще більше хлопець. І за Мілану в першу чергу і за усіх інших також. Бо чого ще не вистачало. З них станеться. Ось як почнуть народжувати усі разом, що тоді він з ними буде робити?

- Мені ще рано. -  Заспокоїла його Юліана, — а от дівчатам здається вже дуже скоро. - Дивиться мені там. Щоб, як домовлялися — у вас дівчатка. А в мене хлопчики. Потім їх одружимо. Оце круто буде! - Почала вже заглядати далеко вперед Юліана.

- А що тобі сказали на узі? - Спитала в подруги Кароліна, тримаючи в пам'яті, що це ж вона якраз сьогодні ходила до лікарні на чергову перевірку. Де лікарі дивилися чи все добре з її маленькими.

- Все добре. - Радісно відповіла Юля  — Як і обіцяли. Двійня. Знаєте, я така щаслива. Така щаслива. Хочеться співати та літати від щастя. Все так наче у казці. Ще рік тому мені здавалося, що я нікому не потрібна. Така зла була на весь світ. Чоловіків ненавиділа. Жила собі сама собою. Що мені було сенсу з тієї краси, якщо не було у мені в житті ні самого малого щастя чи там коханої людини. А зараз в мене все є про, що я могла раніше тільки мріяти.