Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

- О! То ось чому в тебе таке пузо велике!  - зрозумів Сергій — Ой, вітаю!! Вітаю!

- Дякую тобі. - Щиро посміхаючись відповіла йому Юліана. - А ще дякую тобі за те, що ти повернув мою Мілану до життя. Що зробив її щасливою. Що не кинув у тяжкі часи й став її надійною опорою. Ти — молодець! Всі б таки були, як ти та наші чоловіки. Ой, ви б бачили, як тільки мій Костя про мене піклується.

- Ой. А мій Ромчик. - Перебила подругу Кароліна. Він такий уважний. Такій уважний. А ще каже мені, що хоче, щоб в нас було багато дітей.  Я йому відповідаю — дай хоч одну народити нормально, а потім вже побачимо. А він мені, мов, давай три чи чотири. Ой, я не можу. Не уявляю себе багатодітною мамою.

- Ми теж тебе не уявляємо, та у житті буває усяке. От хто з нас рік тому міг це все передбачити. От ти Кароліна знала, що будеш заміжня та твоїм чоловіком буде Рома? Вірю, що взагалі про таке і не думала. Я от чесно вважала, що у років 26 заміж вийду. А зараз — показала Мілана на свій великий круглий живіт. -  І я, чесно — відчуваю себе щасливою! - Вона подивилося на Сергія. - Дякую тобі моє сонечко, — звернулося вона до нього. - Це завдяки тобі я нарешті відчуваю себе щасливою. Справді. От раніше. Наче воля. Гуляй не хочу. Але зараз все одно, я радію тому, що життя моє дуже змінилася і я ні про що не жалкую. Як раніше жила? Як думала? Все інакше.  Все наче і не я це, і не зі мною. Носити в себе інше життя то взагалі. Та ви ж такі самі. Ви ж мене краще усіх розумієте! - Мілана сяяла. - А бути мамою, яке це щастя! Мені так вже хочеться мою дівчинку на ручках потримати. Пісні їй заспівати. Ото все, що я раніше думала, що погуляти треба, що чоловік заможний - то все дрібниці. Так. Звісно гроші треба. Та що ми не заробимо на нашу любу дівчинку? Але ж я вільна. - Вона високо підняла голову. Подивилися на птахів та на небо.- Чуєте мене. Я — вільна! - Громко крикнула дівчина і міцно притримала Сергія за руку.  - Я щаслива завдяки тобі, мій коханий та любий хлопчик. Завдяки вам усім. І завдяки цієї крихітки, що зараз солоденько спить зараз у моєму животику.

- Я тебе кохаю! - Не звертаючи увагу на інших, подякував Сергій своїй Мілані. - Я теж щасливий що, а мене є ти, моя люба, моя кохана, моя єдина Міланочка.

- Боже мій, Ви такі милі! - Радісно заапладувала їм Кароліна. - От бачили ви б себе зі сторони. Яка гарна пара. Які ви молодці! Так рада за вас обох. - Дівчина була щира у своїх зізнаннях. - Такі ви гарні та чудові. Хай все буде добре!

- До речі.-  Згадала Юліана. - В мене новина. Увага! Ми нарешті вирішили розписатися. Ви ж знаєте мого Костю.  Тому і так все добре. Та я на нього натиснула ось цим, показала Юліана на свій великий живіт. - І він нарешті погодився. Я щаслива.

- Вітаємо Юліана. - Зрадів за неї Сергій. -  Щоб дітки були здорові та все минуле добре у вас з Костею. Я його добре знаю. Тому вітаю тебе. Думаю, що він тебе дуже сильно кохає.

- Дай то Бог. - Подякувала Юліана.

- Дай то Бог. -  Повторила за нею Мілана і якось так таємниче посміхнулася. Бо вона в цю мить згадала та подумала про ту саму першу їх зустріч. Хто міг знати. Хто міг подумати. Що саме так все між ними й станеться. Яке непередбачуване життя. Які бувають у житті повороти. Це диво. Диво, що вони усі зустрілися та знайшли своє щастя. Це все доля, думала Мілана. Ну і звичайно ж кохання. Куди ж без нього.

- От хто б міг подумати, що все так станеться й от де наша доля виявляється була. - Замислилась вона в голос. - Пам'ятаєте, як все відбувалося? - Мілана замислилась.

- Так. - Знов розхвилювався за неї Сергій. - Тобі не можна думати про погане. Краще про майбутнє думай.

- А в тому минулому було майже усе тільки гарне, добре та хороше. Ти моє минуле, майбутнє та сучасне, — посміхнулася хлопцю Мілана. - Я кохаю тебе. Ти кохаєш мене. У нас буде скоро наша дівчинка. Твоя дівчинка. Щастя — то ми самі. - Сказати Мілана і посміхнулися усім навколо себе.

І так розмовляючи, вони пішли собі далі. Усі разом.