Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Олена сиділа на краю старої лавки під гасовим ліхтарем. Її пальці тремтіли, коли вона відкривала папку, яку дав Марко. Ігор мовчки стояв поруч, спостерігаючи, як вона гортає перші сторінки.

Раптом її рука завмерла. На фото — Ігор. У військовій формі, поруч із… Ніною.

— “Що це?” — голос Олени зривався. Вона підняла очі на Ігоря, в яких уже тремтіли сльози й злість. — “Ти… що ти робив з нею?”

Ігор сів поруч, глибоко зітхнувши. Його руки стиснулись у кулаки.

— “Олено… це було давно. Я був завербований. Ми обоє… я й Ніна… працювали на одну організацію. Але я пішов, коли зрозумів, що вона готова переступити межу.”

— “Ти мені ніколи цього не казав!” — голос Олени затремтів.

— “Я боявся. Боявся втратити тебе.”

— “І тепер ми стоїмо тут, і я навіть не знаю, хто ти насправді…” — вона шепотіла, дивлячись на фото.

В ту ж мить з-за рогу почувся легкий стукіт підборів. Олена й Ігор різко підвели голови — з темряви вийшла жінка. Висока, струнка, в білому плащі, з глибоким капюшоном. Вона зупинилась у кількох метрах.

— “Ви дійсно думали, що Марко залишить вас без нагляду?” — сказала вона легким голосом.

— “Хто ви?” — Ігор встав, прикриваючи Олену.

— “Я Ліна. І я — ваша єдина можливість вибратися з цього лабіринту живими.”

Олена стиснула папку, сховавши фото за спину.

— “Довести це можна?”

— “Можна,” — Ліна витягнула телефон і показала коротке відео. На ньому — Ніна, яка говорить з невідомим чоловіком.

— “Треба усунути їх. І не тільки їх. Ми повинні підняти всю мережу. А Ігор… він уже зробив свою частину роботи.”

— “Що?!” — Олена зблідла. — “Я не розумію… Ігор, що це?!”

Ігор схопився за голову, наче ударили по скронях.

— “Я не знаю… Я не пам’ятаю цього моменту… Олено, я клянусь, це не те, як виглядає.”

Ліна спостерігала за ними, як гравець, що дивиться на хід шахової партії.

— “У вас мало часу. Вони вже йдуть. Якщо ви хочете вижити, слухайте мене.”

— “А якщо ти частина їхньої гри?” — прошепотіла Олена.

— “Тоді я вже мала вас зрадити,” — Ліна усміхнулась куточком вуст. — “Але ви все ще живі.”

І раптом — глухий вибух далеко, в районі, де вони щойно були. Земля під ногами затремтіла. Вогняне зарево осяяло небо.

— “Почалося,” — сказала Ліна. — “Ви готові? Це вже не просто гра.”

Олена дивилася на Ігоря, розриваючись між недовірою й любов’ю.

— “Я готова. Але тільки якщо він — зі мною.”

Ігор зустрів її погляд. У його очах — страх, вина, але й рішучість.

— “Я не здамся. Ніколи.”

Ліна кивнула.

— “Тоді рушаймо. Попереду — ще більше таємниць. І я не впевнена, що всі ми дійдемо до кінця…”

У наступній главі: Чи зможуть Олена й Ігор довіряти Ліні? І хто цей невідомий чоловік, що стоїть за спиною Ніни? Чекає велике розкриття…