Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

— Те, що ти мені завжди розповідала — просто вигадки, хіба ні, Раміно? — спитав я, поклавши голову їй на живіт.

— Хто сказав?

— Мама, — відповів я.

— Хай собі каже, що хоче.

Я чув звуки з Раміниного живота, мов з якогось підземного, лиш мені доступного континенту. Я ледь підняв голову, а потім знову поклав, як уночі, коли удари мого серця були єдиним звуком в безмовному, запалому в самого себе світі.

— Як ти мене вилікувала? — спитав я за мить, а вона засміялася.

— Думаєш, що й це вигадка?

Вона відсунула мою голову набік, і стала натужно підводитися, але їй знадобилося кілька спроб, поки вона не піднялась надійно на своїх товстелезних, нефоремних ногах. Перевальцем рушила до скрині — окрім канапи, єдиної обстави цієї кімнати. Потім дала мені знак підійти і відкрити скриню. Там лежало безліч зав'язаних вузликів. Вона веліла взяти два з них, а тоді ми повернулися на канапу, де вона розв'язала їх і обережно висипала вміст поміж нами. В одному були цілі стебла, корінці й листочки лічничого зілля, в другому — порізані чи то перемелені.

— Тобі пощастило, що я взагалі їх показую, бо так я нікого до них не підпускаю.

— Як і до того, що переховуєш в сусідній кімнаті?

— Перестань питати дурне. Ось тут усе, що мені тоді було потрібно. Ну, ще й свіжий часник, звісно. Ця ось рослина називається божа плоть. Хто необережно зірве її, помре або збожеволіє. Для тебе вона була помічна, щоб заспокоїти твої соки. Її не скрізь знайдеш, вона ховається від людей. А цю називають перо летуна. Вона росте в сухих, кам'янистих місцях, квітки пахнуть медом. Кажуть, що в неї людська голівка і немає коріння, зате вона бігає, з двома крильцями й хвостиком. Її треба просити й обіцяти, що не використаєш проти призначення, бо інакше нічого не поможе. Але хто її має, той притягає гроші, знаходить скарби і розуміє мову тварин. Вона допомогла твоїм печінці й легеням.

Втім, незабаром Раміні набридло пояснювати, вона згорнула все у вузлики і наказала мені покласти їх назад. Перш ніж закрити скриню, я витяг з іншого вузлика шматочок ніби кори якогось дерева.

— А це навіщо? — запитав я.

— Може, ти й німець, Якобе, але для мене ти просто ґаджо. Нециган — тобто нечистий. Щоразу, коли ти йдеш звідси, я палю трошки цього, щоб очистити домівку. А тепер біжи-но додому і скажи батькові, що завтра я до вас завітаю. Раміна ще не сказала свого останнього слова.

Падав сильний дощ, коли я потемки добирався додому. Ще ніколи я не ходив так пізно. Промоклий до рубця і в будь-яку мить-готовий дати драла, я поспішав до села, яке, здавалося, замість наближатися, з кожним кроком лише віддалялося. Дощ періщив затято й лунко, суцільна завіса води, що могла б змити все, крім гріхів. Тому я й не почув звуків машини і лиш в останню мить відскочив на узбіччя. Батько, вертаючись з міста, зупинився, відкрив дверцята і звелів мені всісти.

— Що ти тут робиш о такій порі? — спитав він.

— Я був у Раміни, їх із Сарело висилають на Буг.

— Так мусило статися. Що ж, тоді проблема розв'яжеться сама собою, бо мені й так довелося б заборонити тобі спілкуватися з ними. Це приносить нам саму ганьбу, — сказав батько.

— А ти не можеш їм якось допомогти? Ти ж знаєш стількох людей.

— Для циганки я й пальцем не поворухну, навіть не благай.

— Я зроблю все, що скажеш. Я навіть стану підприємцем, якщо захочеш! — вигукнув я.

Він різко загальмував і повернувся до мене.

— А тепер послухай сюди, хлопче. Для цього вже запізно. Ти не створений бути підприємцем. Я постановив віддати тебе до німецької школи в Тімішоарі. Тому їздив оце до міста. Я невисокої думки про патякання вчених, але, може, це якраз для тебе.

Мати стурбовано ходила по ґанку, побачивши мене, вона сплеснула руками і вигукнула: «Ісусмаріяйосип!» Вона завжди так казала, коли боялася або ж обурювалася, то був вигук на всі випадки життя. Вона завела мене в дім, роздягнула і розтерла рушником. А тоді поклала мені під ковдру дві гарячі цеглини і принесла до ліжка їсти.

— Тобі ж не вільно виходити в таку погоду, бо напитаєш собі смерть. А тепер повторюй за мною молитву, — наказала вона, але я заперечливо замахав руками.