Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

в неорганізованому середовищі, — і то був аж ніяк не єдиний приклад слабин, яких неможливо уникнути за таких обставин. Вааський сенат не встиг узятися твердою рукою за зовнішню політику, служба зв’язку працювала незадовільно, як і розвідка. У всіх сферах було замало навчених кадрів. Тому доречно буде навести ці факти для виправдання патріотів, яким довелося вести нерівну боротьбу в Стокгольмі й на Аландських островах.

Повернувшись до Фінляндії, уусікаупунський шуцкор, тепер називаючись Туркуським батальйоном, гідно взяв участь у боях на Сатакунському фронті. Командир, капітан Ю. Кр. Фабрітіус, на власне прохання став перед військовим трибуналом, і його виправдали.

Шведи лишилися на Аландських островах до 16 травня, майже на два з половиною місяці, хоча для їхнього перебування не було жодного приводу після 5 березня, коли авангард німецької допоміжної експедиції знезброїв тамтешніх росіян.

Щоб наголосити на тому, що провінція входить до складу держави, і підтримати суверенні права Фінляндії, я відрядив на Аландські острови полковника Я. фон Бонсдорфа, призначивши його військовим губернатором.

Визвольна війна на першій стадії була здебільшого партизанською. Здавалося, що ті, хто з ентузіазмом пішли в бій, вірили в можливість так і довершити визволення країни. Проте мети можна було досягти лише наступом. Для цього ми потребували армії, а для її створення — щонайперше штабу, який організує ту армію й керуватиме нею. Я не приховував від самого себе, що минуть тижні, доки буде створено боєздатну армію, яка зможе розбити ворога, за яким стоять ресурси всієї південної Фінляндії та Петербурга, але ні хвилини не сумнівався в остаточному результаті.

Дуже бракувало грамотних спеціалістів, конче потрібних для створення штабу головнокомандувача і організації діяльності. До переможної звістки після здобуття Вааси я, як уже зазначав, додав адресоване Європі прохання про добровільну допомогу і трохи раніше відрядив кур’єра до Стокгольма. Йому було доручено акцентувати, що нам потрібні насамперед офіцери, підготовані для служби в Генштабі. Звернення викликало чималий резонанс, але, на жаль, шведський уряд вважав, що він не може віддати великої кількості здібних офіцерів.

Утім, 10 лютого до Ставки, яка тоді розташовувалася в Сейняйокі[27], прибуло п’ять шведських офіцерів: полковник Ернст Ліндер, капітани Ґ. М. Тернґрен, граф В. А. Дуґлас, Генрі Пейрон і К. Петерсен. Невдовзі над’їхали й інші. Під час визвольної війни до списків фінляндської армії було занесено загалом 84 шведських офіцери, з них 34 кадрових. Значення таких вишколених додаткових кадрів оприявнювалося з кожним днем дедалі конкретніше. Праця офіцерів-шведів була нелегкою і невдячною, а, крім того, вони за поодинокими винятками не розуміли фінської, тому, звичайно, виникало ще й чимало практичних труднощів. Утім, добродушність і самовідданність допомогли впоратися з усіма труднощами і в Ставці, і в війську, де найдосвідченіші стали начальниками штабів армій та угруповань, а в деяких випадках і командувачами груп.

Полковника Ліндера та його здібності я знав віддавна і шанував їх, тому й вирішив доручити цьому чоловіку, який мав фінське походження і любив батьківщину свого батька, високий командний пост. Щоб дати йому змогу познайомитися з умовами, в яких ми воювали, й почути від цього досвідченого офіцера оцінку ситуації, я відрядив його в коротку інспекційну поїздку на Карельський фронт, де саме точилися жорстокі бої. Разом із ним я відправив зо два десятки гвинтівок для капітана Сігво — все, що міг прислати головнокомандувач! За тиждень полковник Ліндер повернувся, сповнений захоплення доблесними карелами, які невеликими засобами робили великі справи, але водночас висловив занепокоєння імпровізованістю війська й нестачею зброї. Вельми зрозуміла реакція. Ставши командувачем Сатакунської групи, полковник Ліндер незабаром сам стикнувся з цими труднощами — і переборов їх.

Було зрозуміло, що Ставка матиме дуже широке коло обов’язків, адже інших високих військових органів не існувало. У Ваасі уряд створив скромний комітет воєнних справ під орудою сенатора Фрея, однак цей орган не мав потрібної компетенції і снаги, щоб розв’язати нагальні організаційні й матеріальні проблеми. Завдання і становище Ставки влучно схарактеризував Генрі Пейрон, згодом генерал-майор:

Призначений сенатом верховний головнокомандувач поєднував у своїй особі — і на початку війни, і впродовж неї — функції, що їх у Швеції у воєнний час виконують головнокомандувач, міністр оборони, начальник господарчої управи армії і в багатьох випадках начальник генерального штабу. Звичайно, зосередженість влади в одних руках слід вважати великою перевагою для воєнних дій: той, хто відповідає за операції, мусить мати право сказати вирішальне слово у створенні й організації засобів, потрібних для цих операцій. Під час розробки плану організації Ставки це, звичайно, стало основоположною і провідною ідеєю, і всі адміністративні органи підпорядковувалися верховнокомандувачу — тобто вийшло так, що фінляндська Ставка на початковій стадії війни за повноваженнями відповідала, крім нашої Ставки, ще й нашій господарчій управі армії та міністерству оборони. Ще однією важливою обставиною було те, що створення Ставки з нуля відбувалося, так би мовити, під тиском воєнних дій, неподалік від фронту. Частково з цієї причини, а частково тому, що на фронті була велика нестача особового складу, Ставці довелося від самого початку й постійно втручатися в поточні справи, які стосувалися воєнних дій, постачання провіанту, медичного догляду, перевезень тощо. Так вона багато в чому набувала характеру шведського армійського штабу і мусила втручатися в тактичні питання й постачальні завдання безпосередніше, ніж Ставка, створена за шведською моделлю.

За цими принципами найближчими тижнями було створено організацію, головні пункти якої було прописано в наказі № 10. Ставку поділили на чотири відділи, а ті — на підвідділи за такою схемою:

І. Генеральний штаб

1. Відділ головного квартирмайстра

А. Оперативний відділ

В. Інформаційний відділ

С. Відділ зв’язку

D. Топографічний відділ

2. Експедиція

3. Відділ особового складу

4. Комендантура

ІІ. Штаб озброєння

1. Інспектор стрілецької зброї

2. Інспектор артилерії

ІІІ. Етапний штаб

1. Інтендантський відділ (якому були підпорядковані окружні інтенданти)

2. Транспортний відділ

3. Санітарна частина

4. Поштовий відділ

5. Телеграфний відділ

6. Поліційний відділ

7. Інженерний відділ

Згодом додалися: начальник звільнених територій, відділ трофеїв і ремонтна управа.

IV. Головна інспекція військового вишколу

Начальником генерального штабу було призначено капітана, а згодом генерал-майора Єсту Теслева, який своїми миролюбністю й витонченістю дуже добре згладжував гострі грані, неминучі за таких виняткових умов.

Головним квартирмайстром став найдіяльніший член Військового комітету, ротмістр, а згодом генерал-лейтенант Ганнес Іґнатіус. Він брав активну участь у політичному житті й найліпше серед мого оточення був обізнаний із загальними справами[28]. Ця перевага, яку давав його меткий розум, робила Іґнатіуса незамінним помічником. У його підпорядкуванні працював здебільшого оперативний відділ, де полум’яний головний квартирмайстер, так би мовити, запалював трьох шведських офіцерів