Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

До того як донесення про перебіг подій прояснили становище, я 13 лютого звелів нашому посольству в Стокгольмі доправити до мене в Ставку для наради кількох аландців, які б знали місцеві умови. Разом з тим я сповістив посольство, що не можна починати жодних операцій на Аландських островах, окрім тих, які будуть зазначені в схваленому мною плані, і телеграфував шуцкорові наказ залишатися на островах.

Проте на перебіг подій почав невдовзі впливати новий, несподіваний чинник — у справи втрутився шведський уряд. 13 січня орендований посольством пароплав Hero відплив зі Стокгольма з добровольцями, зброєю і боєприпасами на борту. Хоча від влади було отримано належний дозвіл, судно зупинили на шведських шхерах. Це сталося тому, що шведський уряд вирішив надіслати на Аландські острови власну експедицію «для запобігання насильницьким діям проти мирних острів’ян». 15 числа капітан Фабрітіус дізнався, що шведський панцерник і ще два судна стали на якір біля Екере і якийсь офіцер прибуде домовлятись, як обом супротивникам залишити Аландські острови. З огляду на це було продовжено перемир’я, укладене між уусікаупунським шуцкором і росіянами для обміну полоненими. Але коли надійшла тривожна звістка, що з Турку всупереч домовленості пливе червоногвардійський загін на льодоломі «Муртая», капітан Фабрітіус припинив перемир’я. Далі шуцкор напав 17 лютого на гарнізон у Ґудбю. Після інтенсивного бою росіянам довелося скласти зброю. Таким чином уусікаупунський загін вирішально зміцнив свої позиції на півночі Аландських островів і був сповнений сміливості та віри в себе. Два дні по тому, 19 лютого, він провів найбільший свій бій, успішно відбивши під Ґудбю масовану атаку росіян і червоногвардійського загону, що приплив із Турку.

Проте в Стокгольмі почалася протидія цьому позитивному розвитку подій на Аландських островах і коїлися дивні речі. Комунікація між Ставкою і фінляндським посольством, а також між посольством і уусікаупунським шуцкором зазнавала перешкод і спотворень з боку шведської влади. Внаслідок цього у вкрай важкому становищі опинилися і командир шуцкору, і керівник посольства, державний радник Алексіс Ґріпенберґ, від яких приховували перебіг подій.

По-перше, відправлена 13 лютого Ставкою телеграма з наказом уусікаупунському шуцкору залишатися на Аландських островах надійшла до посольства з великим запізненням і нечитабельною. Нову телеграму, яка надійшла 18 числа, теж неможливо було прочитати. Того самого дня державного радника Ґріпенберґа, як зазначено в його власних нотатках, викликали до короля, який попросив його дати від мого імені наказ уусікаупунському шуцкору виїхати з Аландських островів на шведських кораблях. Державний радник відповів, що це неможливо.

Через те що весь зв’язок із Аландськими островами й уусікаупунським шуцкором був тепер під контролем шведів, Ґріпенберґ попросив дозволу відрядити двох представників на острови, щоб дізнатися про ситуацію. Дозвіл дали, представники сіли на шведський корабель і допливли до місця призначення, однак їм не дозволили поспілкуватися ні з шуцкором, ні з місцевим населенням. Морський міністр Пальмшерна подав неправдиву картину ситуації. Увечері 19 лютого, після того, як було звитяжно відбито атаку на Ґудбю, він особисто повідомив посольство, що за щойно отриманими даними уусікаупунський шуцкор після жорстоких і кривавих боїв розбито. Тепер він, мовляв, намагається відступити й оминути росіян, які захопили Ґудбю і перекрили шлях на Фінбю. Шуцкор, стверджував він, загине, якщо не сяде на шведські кораблі. Однак загін не хотів цього робити, вочевидь певний у тому, що такі дії не схвалить головнокомандувач. І ще міністр Пальмшерна наголосив, що шведські кораблі не можуть далі лишатися в водах Аландських островів. Шведський уряд, сказав він, робить усе можливе, щоб урятувати відважний шуцкор від катастрофи, але посольство стає цьому на заваді.

Варто зазначити, що міністр Пальмшерна звинувачував і доктора Доннера у протидії намаганням шведського уряду; це відбувалося за кілька годин по тому, як останній 18 лютого сповістив Ставку про здобуту напередодні перемогу під Ґудбю. Телеграма Доннера закінчувалася такими словами: «Раджу нізащо не пропонувати відважному шуцкору залишити Аландські острови на умовах шведів та росіян». Телеграма змусила мене добряче поморочити голову, але, отримавши деякі розрізнені відомості і з інших джерел, я наблизився до правди.

З’ясувалося, що неможливо визначити час відсилання моєї телеграми-відповіді, але Ґріпенберґ переслав її 20 лютого. У його телеграмі було сказано: «Від генерала Маннергейма надійшла така відповідь: “Повідомте уусікаупунський шуцкор, що прислати потрібну зброю можна, ймовірно, кораблем, якщо буде дано відповідні інструкції. Якщо уусікаупунський шуцкор має змогу перебувати на Аландських островах, доки надійде підмога, він обов’язково повинен лишитися там. Умови для мене неприйнятні”».

Цієї телеграми, як і ще одної, відправленої 21 числа з підтвердженням попередньої, капітан Фабрітіус не отримав. Найімовірніше, вони були серед «деяких телеграм», що їх міністр Пальмшерна не доправив уусікаупунському шуцкору, — в цьому він зізнався Ґріпенберґу, а також згодом розповів про це на парламентському обговоренні справи уусікаупунського шуцкору 29 травня 1918 року. 22 лютого до Ставки надійшла телеграма доктора Доннера: «Вже багато днів неможливо зв’язатися з уусікаупунським шуцкором. Шведи відмовляються доправляти наші телеграми на Аландські острови й уусікаупунському шуцкору».

Однак телеграму, яку державний радник Ґріпенберґ урешті-решт (очевидно, під великим тиском шведів) вважав своїм обов’язком надіслати капітанові Фабрітіусу і яка відбула зі Стокгольма 20 лютого о 1:15 ранку, таки було доправлено адресатові, хоч і в зміненому вигляді. Ось її текст: «Якщо ваше становище здається нестійким і надії на швидку підмогу немає, дуже раджу сідати на шведські кораблі». Міністр Пальмшерна твердо пообіцяв, що телеграму буде надіслано саме в такій формі, але цього зроблено не було. Поставлені відправником застереження було викреслено, і сфальшована телеграма мала такий вигляд: «Дуже раджу вам сідати на шведські кораблі»[26].

На уусікаупунський шуцкор шведи теж чинили страшенний тиск. Отримавши сфальшовану телеграму, капітан Фабрітіус, який не мав зв’язку зі Ставкою і керувався однією-єдиною вказівкою — писемним запевненням шведів, що він діє відповідно до волі головнокомандувача, — визнав слушним підписати висунуту йому 21 лютого «угоду про замирення». Згідно з нею, перед тим як його буде повернуто до Фінляндії через Стокгольм і Гаапаранту, шуцкор мусив здати зброю — і свою, і забрану в росіян. Власну зброю мали повернути в Гаапаранті. Росіяни теж повинні були залишити Аландські острови, але їм надали п’ятитижневий термін і право перевезти свій склад військового спорядження до Турку. 22 лютого на Аландські острови висадився шведський окупаційний загін.

Історія з уусікаупунським шуцкором виразно свідчить, наскільки важко керувати перебігом подій, коли доводиться імпровізувати