Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"

– Так, Іззі?

Вона нерішуче переступила поріг класу, ніби вагаючись, чи варто заходити. У руці міцно стискала папірець, аж кінчики пальців побіліли.

– Я знайшла це, – сказала вона, але папірця мені не простягнула.

– Добре, – повільно сказала я. – Можна подивитися?

Вона простягла папір, тримаючи його між пальцями. Складений у кілька разів, пошарпаний на згинах і краях.

– Я не знала, чи віддати його вам. Не знала.

Я розгорнула папір, розгладила на столі й ледве стрималася, щоб не зойкнути.

Це був малюнок. Намальовано олівцем у цьому приміщенні. У кутку схематичний начерк письмового столу, за яким стоїть жінка, і, судячи з деталей, – волосся, підборіддя, форма носа – це була я. Між постаттю жінки та глядачем – порожні стільці. Я згадала, що Тео, коли його тоді залишили після уроків, сидів саме на тому місці, зосереджено над чимось працюючи. Що він намалював пейзаж озера, а потім підкинув його мені.

Вочевидь, цей малюнок він зробив, коли відбував покарання за спізнення. Але я не могла збагнути, з якою метою Іззі принесла його мені, де вона його знайшла і що, на її думку, він означає?

– Де ти це взяла? – поцікавилася я.

Вона захитала головою. Знизала плечима.

– У бібліотеці, – відповіла вона, але, здавалося, що ця ідея щойно спала їй на думку.

Я відчувала, що Іззі знає більше, що хоче, аби я її розпитувала, але цієї миті над нами пролунав попереджувальний дзвоник. Учениця кліпнула очима. Поки вона, так і не наважившись сказати більше, не вийшла в коридор, я простягла руку до її рукава:

– Зажди.

Але вона відступила до дверей.

– Мені потрібно дещо взяти з шафки перед уроком, – і побігла.

Іззі вислизнула, так і не відкрившись.

Як я могла проґавити? Це ж вона підіймала руку, щоб сказати мені: «Це не Кобб».

Через хвилину другий дзвоник сповістив про початок уроку, Іззі повернулася до класу серед моря облич, разом із усіма. Вона сиділа за партою поруч із Тео, трималася дуже виважено, ніби пам’ятаючи, що за нею спостерігають, що вона Іззі Марон, яка щось занотовує в зошит, і водночас – Іззі Марон, за якою спостерігають, як вона собі щось занотовує.

Я не підходила до неї після уроків, не просила залишитися, не хотіла злякати її чи викрити. Вона прийшла до мене конфіденційно, як я учнів і просила. Вона мене почула і знайшла спосіб поговорити. Але я досі не могла збагнути, що саме вона хотіла сказати: що причетний Тео, а не Кобб? Тоді чому нікому не повідомила? Якось безглуздо. Що може бути спільного в Тео й тієї двадцятивосьмирічної жінки біля озера?

Я звикла бути стороннім спостерігачем. З незначної віддалі, під певним кутом можна спостерігати за ходами на шаховій дошці і краще бачити ефект причинно-наслідкових зв’язків.

Але зараз… Зараз я розгубилася. Події розгорталися навколо мене, стосувалися мене безпосередньо, сталися через мене. Якщо надовго застрягнути на одному місці, перестаєш бачити те, що відбувається за межами твого поля зору.

Розділ 29

Тож я вирішила: тільки-но в мене буде щось суттєве – не крихти інформації, які насилу вдалося нашкребти на свій захист, не купка альтернативних версій, від яких тхне відчаєм та безнадією, – я одразу викладу це Кайлові у вигляді готової історії. Тільки-но з’ясую, що сталося, зможу спростувати всі підозри. Тоді Кайл побачить тонкощі – хто, що – збагне нарешті логіку подій. Йому не залишиться іншого вибору, окрім як повірити. Тоді й він зможе все пояснити керівництву, і йому повірять.

Але, щоб виявити та відстежити ниточку, яка веде від Еммі до Бетані й далі до мене, потрібно глибше зазирнути всередину життя Бетані. Я дізналася в адміністрації житлового комплексу адресу й запаркувалася на їхній стоянці, перш ніж працівники-з-дев’ятої-до-п’ятої почали з’їжджатися додому.

Житловий комплекс я собі так і уявляла: квартири з окремим входом, відкриті сходи, задумано як таунгаус, але певні елементи залишилися недороблені. Дроти до зовнішніх ліхтарів проведені, але лампи не встановлені.

Мало не біля кожного другого помешкання стояв автомобіль, хоча робочий день ще тривав. Зовні всі вхідні двері були однакові. З багатьох осель було чутно телевізор, коли я підіймалася до квартири Бетані на третій поверх.

Я перевірила всі звичні місця, куди ховають ключі: над рамою дверей, під горщиками для рослин (яких не було), під вхідним килимком (теж не було). Оглянула ймовірні схованки на сходах, але нічого не знайшла.

Раптом почулися кроки, хтось підіймався сходами. Я відступила, притулилася до поручнів, дістала телефон, намагаючись вдавати заклопотаний вигляд – ніби на когось чекаю.

Кроки наближалися швидко, на підборах, але коло мене сповільнилися й зупинилися.

Чорні туфлі на низькому підборі, до них додавалися оголені ноги та чорні шорти з заправленою білою блузкою. Уніформа офіціантки, – подумала я.

Жінка була приблизно мого віку, може, трохи молодша, темна помада на тлі блідої шкіри обличчя та волосся з вибіленими пасмами.

– Ви, мабуть, сестра Бетані? – запитала вона.

Нарешті хоч якась користь від нашої схожості – у ній можна було побачити за бажання мої риси, і навпаки.

– Ви її знали? – поцікавилася я, відступаючи від поруччя.

– Так, звісно, ми сусіди. – Вона притулила руку до грудей. – Зої. – І коли я не відповіла, додала: – У вас є ключ? – Я заперечно захитала головою, і вона щиро всміхнулася. – Нікуди не втікайте.

Вона прослизнула у двері своєї квартири й за мить вибігла звідти з поліетиленовим пакетом на руці й чималою в’язкою ключів, які гучно брязкали, поки вона шукала серед них потрібний.

– Ось, – сказала вона, простягаючи ключа з ярличком, на якому синьою ручкою була виведена літера «Б». – Я тут свого роду берегиня запасних ключів.

Людина, якій усі довіряють і з якою діляться секретами. Раніше я теж була такою.

Вона вставила ключа і прокрутила його в замку.

– Представники поліції побували тут наступного дня після того, як її знайшли, але нічого не забрали. Я їх впустила та прослідкувала, щоб не лазили, куди не треба. Але, здається, вони чекали на вас – когось із найближчих родичів, як вони сказали, – щоб оглянути ретельніше. Відтоді ніхто не з’являвся. У вас є якісь новини? Їй хоч трохи покращало? – Вона знову притулила руку до грудей, хитаючи