Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

– Ну й нахабний ти демон, Асдусе! – я знову безглуздо хихикнула і постаралася знову поринути у музику.

Навіть виходити стало краще, а тіло здавалося набагато легшим і швидшим, ніж раніше. Невже це вампірська кров дається взнаки? Але все ж таки до місцевих мешканців мені явно було далеко. Напевно, багато хто потішається над моїми спробами не відставати від решти. Але зараз було на це начхати. Я просто отримувала задоволення від танцю та тих рухів, які змушував виробляти Асдус. В один з таких демон так притиснув до себе, що я охнула. Мої груди практично вбилися в його торс, а вухо обпалило гаряче дихання. Не відпускаючи мене і кружляючи у своїх обіймах, Асдус видихнув:

– Я думав про тебе…

Якби я не випила так багато, мабуть, одразу ж постаралася б звільнитися. Але зараз так добре стало від близькості цього міцного м’язистого тіла, що я лише мляво смикнулася.

– Цікаво, чому це ти про мене думав? – глузливо промовила теж йому на вухо. – Наскільки я чула, ти не відчуваєш нестачі в жінках!

– А ти мною цікавилася? – нахабний язик просунувся у вухо і злегка облизав.

По шкірі пробігла ціла низка мурашок.

– Ось іще! – голос здригнувся, і цього разу я все ж таки відчула всю незручність ситуації.

Я милуюся з місцевим бабієм на очах у всієї ресторації. Мало того, на очах у Чорного Лорда та Еннія! І що вони мають про мене  зараз думати?!

Не встигла я повною мірою усвідомити наслідки того, що відбувається, як Асдуса від мене відшпурнуло з такою силою, що навіть порив вітру промайнув.

Поруч стояв Атій, очі якого палали яскравим червоним вогнем. Навколо нього вже почав утворюватися чорний туман. Як я здогадувалася, з цього і починалася трансформація вампірів. Ось тут стало по-справжньому страшно. Веселий дурман миттю вилетів з голови. Мене затрясло. Я ще пам’ятала, який навіжений Чорний Лорд у гніві. Ледве не прикінчив мене того вечора, в кареті. А я ж тоді лише подумала про Асдуса. А тут, не ховаючись, обіймалася з ним. Ой, лишенько!

Але, схоже, я зараз Атія цікавила менше, ніж рудий демон. Той, відкинутий з помосту на чийсь стіл, уже обтрушувався і підіймався на ноги. Атій же, що на ходу перетворився в чорну пляму з червоними очима, вже летів на нього.

На допомогу своєму побратиму поспішали демони. А обслуга ресторації перемовлялася, явно радячись про те, що робити.

Міль, на його честь, під стіл не сховався і не вдав з себе меблі, а біг на допомогу Господарю.

Інші гості не втручалися, а відійшли вбік, з жадібною цікавістю спостерігаючи за несподіваним видовищем. Навіть музики перестали грати, а танцюристи завмерли.

Цікаво, хто кого? Четверо демонів проти двох вампірів. На перший погляд, для останніх не надто гарний розклад. Але я пам’ятала, як Атій здолав рудого на дорозі. Схоже, він і з двома впоратися зможе. А з третім допоможе Міль. Все ж таки який не який, але вампір. А ось з четвертим що? Може, Енній не битиметься?

Я з надією подивилася на красеня і приречено закусила губу. Він, як і решта родичів, вихопив меч. Щоправда, на відміну від них, не зміг створити навколо вогненний ореол, але, судячи з суворого виразу обличчя, битиметься до останнього.

Може, обслуга ресторану все ж таки втрутиться? Ця надія згасла, коли я побачила, що вони просто завмерли. Вирішили, мабуть, що не слід втручатися у з’ясування відносин таких високопоставлених відвідувачів.

– Гей, припиніть! – закричала тоді я, як єдина, кому було не байдуже, якщо всі тут одне одного приріжуть. – Ви що затіяли?

Жодна голова в мій бік не повернулася, наче я взагалі була порожнім місцем. Образившись, я опустилася на поміст – ноги вже відмовлялися тримати. Від жаху обхопивши голову руками, почала спостерігати за тим, що відбувається.

Атій люто насідав з мечем на Асдуса, відтісняючи його до стіни. У цей момент зі спини налетіли два демони разом з Еннієм, і Чорному Лордові довелося змінити положення. Він перекинув стіл і, використовуючи його як захист зі спини, почав відбиватися вже від трьох.

Підлетів Моль і вклинився в гущавину битви. Я вразилася тому, що його не вирубили з першої секунди. Швидкий і спритний, як вуж, він примудрявся ухилятися від ударів і бити підступно та несподівано. Навіть поранив Еннія, від чого з мого горла вирвався зляканий вигук.

Чорний Лорд тим часом завдав кілька швидких і точних ударів по одному з демонів, і той упав на підлогу. Видно було, що живий, і рани поступово затягуються, але на якийсь час він був нейтралізований.

Тепер поєдинок став майже рівним. Поранений Еній рухався набагато повільніше і за повноцінного супротивника не міг зійти. А тут ще Міль завдав йому нового удару, змусивши впасти на підлогу.

Я в ту ж мить кинулася туди, намагаючись ненароком не потрапити під гарячу руку комусь з бійців.

– Еннію, як ти? – підняла залиту кров’ю голову красеня і з тривогою вдивилася в затуманені волошкові очі.

– Все гаразд… – промимрив він і сіпнувся, намагаючись підвестися.

– Лежи! – рішуче наказала я. – А то взагалі приб’ють! Ну куди ти поліз?! Адже вони явно сильніші.

Енній невдоволено підібгав губи, явно незгодний з моїми словами. Я ж лагідно відвела з його чола волосся і вкотре вразилася тому, який він гарненький. От прямо б милувалася й милувалася! Побачила усмішку, що промайнула у волошкових вирах, і зрозуміла, що знову забула про клятий бар’єр.