Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Ранок видався раннім і досить бадьорим. Я спустилася вниз, чекаючи нападу стурбованої подруги, але цього не сталося. Мені відкрилася цілком мила картина. За столом у вітальні сидять троє. Дайна ближче до Арджина, підкладає йому ароматні млинці, поливає варенням, вдивляється в чоловічі очі, посміхається, акуратно погладжує по руці. Чоловік сяє від цієї уваги і з захопленням стежить за кожним рухом моєї подруги. Їх зараз можна знімати для рекламного ролика, причому байдуже, що саме їм доведеться піарити, хай навіть це варення. Сцена ідилічна, я й сльозу пустити можу.

Ну а третій за столом – Енді. Побачивши мене, відірвався від своєї порції млинців, підвівся і рушив мені назустріч.

Я зараз маю бігти чи стрибати в обійми?

- Есмо, доброго ранку, - мій хлопець наблизився до мене і тягнеться за поцілунком. Складно втриматися, але я вважаю за краще відсторонитися.

Закохана парочка тільки зараз побачила, що поряд є інші люди. Вони також кинули коротке привітання та повернулися до своїх любовних справ.

- Млинці просто дивовижні. Дайна чудово готує, - Енді уважно дивиться мені у вічі, я відповідаю йому запитливо.

- Що ти тут робиш? – дивлюся у боки.

- Я скучив, ось і заїхав раніше. Дайна була така добра, що запропонувала мені поснідати з вами. Радий, що ти спустилася так рано. Думав, ти любиш поспати довше.

- Взагалі-то люблю, - кажу насторожено, оглядаю обстановку. Все здається звичайним, ніякої небезпеки не передчуваю.

Сіла за стіл, проігнорувавши другу спробу Енді поцілувати мене. Віддала всю свою увагу сніданку. Голубки воркують, не помічаючи, що між нами з Енді повисла напруга. Вони надто захоплені один одним. Я здогадуюсь, з чого такі зміни.

- Есмо, прогуляємось? Тут гарний ліс поряд, як я встиг помітити.

Ага, дивись якийсь цікавий. Одразу в ліс кличе. І що ми там робитимемо? Пам'ятаю я свою попередню прогулянку лісом. Може це його рук справа?

- Есмо, не хвилюйся, ти в безпеці, - Енді хотів погладити мою руку, але я її відсмикнула. Для підтвердження здогадок, могла б дати можливість себе торкнутися. Я навіть знаю, що тоді відчула б. Повний спокій, умиротворення та довіра до нього.

- Я не хвилююсь. Я злюся.

- Я знаю. Не хочеш у ліс, підемо до твоєї кімнати. Нам потрібно поговорити.

Та прям зараз, поведу тебе до своєї кімнати! Це мій прихисток!

- Есмо, я не завдам тобі шкоди, - він знову намагається взяти мене за руку. - Зі мною ти в безпеці.

- Я навіть не знаю, хто ти, - шиплю крізь зуби, не приховуючи свого роздратування.

Але все ж таки я дозволила себе вивести з дому. Поки що не вирішила, чи справді варто йти з ним у ліс. Одне знаю точно: небезпека від нього не надходить, як і у всі попередні наші зустрічі.

- Я той самий Енді, якого ти знаєш, і який тобі подобається.

- Я вже не впевнена, що це так.

Крокую швидше, дивлюся перед собою, бо якщо побачу очі цього хлопця, дам слабину і просто розтекусь, а якщо він торкнеться мене, то втрачу голову остаточно.

- Хто ти? – питаю, коли ми підійшли до воріт, одразу за ними лежить межа куполу, який я створила для захисту будинку Дайни від магії.

- Я на твоєму боці.

- Це не відповідь. Хто ти, Енді?

- Я не можу тобі сказати, Есмо. Я просто прошу тебе довіряти мені.

Енді взяв мене за руку, я піддалася, він уже ловить мій погляд, а я намагаюся не дивитись у ці очі.

- Не роби цього! Я не знаю, як ти це робиш, але не смій більше чіпати моїх почуттів!

- Есмо, будь ласка…

- Це ти все робиш! Я не знаю, чи це взагалі моя симпатія до тебе, чи ти її мені нав'язуєш, як це відчуття спокою, ніби я вдома! Як ти це робиш? І хто ти такий? - Моя агресивність переросла в лють і обурення.

- Есмо, я відчуваю всі твої емоції, і все, що я роблю, просто заспокоюю тебе. Я не лізу в твої почуття, - він каже ніжно, такий тон неможливо підробити. Цілує мої пальці, вдивляється у вічі.

- Я не розумію, ти такий гарний актор чи ти це магією малюєш?

- Есмо, я не граю з тобою. Будь ласка, довіряй мені...

- Як же? – мій голос видає всі ємоціі, то дрижить, то зривається. - Ти весь час прикидався, що не пам'ятаєш мене! Ти вдавав, що нічого не було, а я, як дурочка, скачу навколо тебе! А ти все пам'ятав, та приховував це! Як тепер довіряти тому, хто мене обманював?

- Есмо, вибач, я не міг тобі сказати…

- І що ти зробив із моєю подругою?! – пригадала вчорашній вечір.

- Я вже все виправив, за це теж вибач. Навіть не знаю, як таке сталося.

- Тобі треба вигадати ще багато виправдань. Але, знаєш, не треба! Просто вийди за цю браму і більше ніколи сюди не повертайся!

У моїх грудях зрадницьки защеміло. Я проганяю Енді, в якого шалено закохана. Того Енді, з яким мені хотілося бути щохвилини. А зараз я його втрачаю. І боюся, що він піде.