Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Аріелла Віндор

Після оранжереї я закрилася у кабінеті і почала готувати зілля. Більшість інгредієнтів давно були приготовані, тому я витратила час на підготовку кореня златника та вичавлювання соку мандери.

«Більше соку дави! Бачиш мандера ще мокра лишилася», – давав вказівки Урос, бігаючи по столу.

«Ур, тут з мандери лише шкірка лишилася, немає в ній більше соку!»

«Арішка, хто ж так златник ріже! Його треба маленькими шматочками нарізати. Ще дрібніше. Ще!»

Я завжди була вдячна Уросу, за його турботу про мене, але коли він ставав вчителем, це було просто нестерпно. Але зараз я мовчала, і виконувала його вказівки, не те що у підлітковому віці.

Закип’ятила воду в казані, перевірила чи всі інгредієнти підготувала, і почала варити зілля.

«П’ять великих ягід морошки», – допомагав Урос, читаючи рецепт.

«Дві наперстянки».

«Жменя ягід журавлини».

«Арішка, хіба ж то жменя. Більше кидай!»

«Коли закипить, додай корінь златника».

«Арішка, кипить! Златник кидай, ти ж не компот вариш, а зілля!» – Ур аж підскакував на столі біля казана.

– Кинула вже! Припини панікувати, – помішала зілля. – Що там далі?

«Сік з трьох спілих мадер. А далі коли стане блакитним, знімай з вогню».

– Ур, до речі, а чому я нічого не знаю про драконів?

«Арія, щось трапилося?» – Хранитель миттю став серйозним.

– Ні, нічого не трапилося. Але дракони знають майже все про відьом, а чому я нічого не знаю про них?

Ур важко зітхнув, але відповідати на моє питання не поспішав.

«Арія, тобі треба приготувати зілля пам’яті, тоді ти сама все згадаєш».

– Хочеш сказати, що я все знала але просто забула? Це все через слину трипатона?

«Забула Арішка. Але слина тут ні до чого. Знімай зілля! Швидше! Швидше!»

Зілля і справді набуло блакитного кольору і я поспішила прийняти його з вогню.

– Урос, закляття!

Дух розкрив книгу на потрібній сторінці, а я схопила в руку останній накопичувач, почала читати закляття. Сили стрімко покидали накопичувач. Закляття нещадно витягувало з нього магію. Залишилося два рядки. Я відкинула порожній накопичувач, і обперлася об стіл. На останній рядок, черпаючи сили вже зі свого резерву, який і так давно спорожнів.

«Арішка, вийшло», – крізь пелену туману в голові пролунали слова Хранителя.

Стояла з закритими очима, обпершись об стіл. Сил не було навіть на те щоб відкрити очі. Не знаю скільки часу пройшло, поки туман у голові не прояснився, і в думки увірвався зляканий голос Ура.

«Арія! Арія! Що з тобою?»

«Все нормально, не кричи», – теж подумки, бо сил все ще не було.

Відкриваю очі, і зустрічаюсь поглядом з Уросом. Якусь мить мене ніби охоплює полум’я, але одразу ж зникає. Потроху стає легше, і я навіть можу зробити пару кроків щоб впасти у крісло.

«Дякую», – Хранитель знову мені допоміг віддавши одну з останніх іскор родинної магії.

«Тобі ще треба зварити зілля пам’яті», – припечатав Урос.

Хранителя нічим не пройняти. Ще хвилину назад він панікував, що я йому не відповідаю, а зараз вже маю готувати нове зілля.

«Давай не сьогодні».

«Якщо ти хочеш все згадати, то сьогодні саме час!» – не відставав Хранитель.

«Добре, шукай рецепт», – погодилася я з духом.

Він знає краще за мене, що і коли потрібно робити. Все ж таки він древній дух-хранитель роду Віндор. На його шляху зустрічалося багато таких вередливих і самовпевнених відьмочок, як я.

«Зілля просте. Всі інгредієнти в наявності, і магія не потрібна», – з кожним словом все більше і більше радував мене Урос.

Зібрала залишок сил, і направилася до комори, у якій зберігала всі свої запаси.

«Арарія, златник, баст, пил чорного кристалу», – перераховував Ур компоненти, необхідні для зілля.

– Що? – я навіть висунулася з комори, щоб уточнити чи мені не почулося.

«Пил чорного кристалу», – повторив Ур.

– У мене такого немає, – розгублено повідомила духа.

«Зате у твоїх батьків є. Подивися на третій полиці, в маленькій пузатій склянці».

Я заглянула у вказане місце, і дійсно знайшла необхідний компонент. Досить рідкий компонент!

Поставила на вогонь воду у казані, а сама почала готувати компоненти.

«Арарію і баст розімни у руках в пил. А златник потрібно натерти на дрібній тертці».

Розім’яла трави, і натерла корінець, як вказував дух. Відкрила склянку з останнім компонентом, і завмерла.

– А з ним що робити? – чорні кристали були рідкістю у нашому світі. Вони утворювалися лише після смерті чорних створінь, наділених темною магією. Одне створіння – один кристал.

«Розітри один кристал у ступці», – пояснив дух.

Підготовка була завершена. Вода в казані закипіла, і я слідуючи вказівкам Уроса кидала інгредієнти в казан.