Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

«Я у Моріоні», - насупившись, я провела пальцем по деревʼяній дошці. І чого він так кричить? Невже, йому доповіли про те, що сталося в особняку?

«Я знаю що у Моріоні! Де саме? Скажи мені де ти знаходишся, і я заберу тебе!».

«Та що за істерика, Дор?! - обурилася я, відчувши себе зовсім безпорадною дурепою. Адже я майже не постраждала. Рана на нозі заживе, а до місця призначення лишилися лічені години шляху. - Зі мною все нормально. Я вже на підʼїзді до Рінкастеру, заберу дівчину і…»

«Ні! Не смій туди їхати! Та дівчина не потребує допомоги! Вона із повстанцями!».

«Що?» - я ошелешено кліпнула. Тіло наче закамʼяніло, поки мозок усвідомлював інформацію, а Дорайн швидко говорив:

«Найманці дісталися Рінкастеру швидше за тебе. Вони знайшли інформацію про ту дівчину. Це пастка, Айро. Тебе намагався заманити до себе Фарельд Німус. Він збирався принести тебе в жертву на криваву повню!».

Я навіть подумки не могла вимовити жодного слова.

«Айро, - Дорайн знову заволодів моєю свідомістю, не даючи нормально все обміркувати. - Я, Крайт і твій батько, усі ці дні намагалися з тобою звʼязатися!»

«Ви не отримували звітів?» - загальмовано перепитала я.

«Звідки? - Дорайн знову розлютився. А наступні його слова змусили мене похитнутися: - Твого візника знайшли на околиці міста, у власній кареті, непритомним. Він сказав, що з тобою хтось був, але він навіть не згадав обличчя».

- Зі мною охоронець, - пробурмотіла я вголос, але у голові вже складався пазл. Я повільно опустила руку, відчуваючи як мороз повзе вгору по пальцях.

«Хто? - здається, Дорайн дійсно здивувався. А потім швидко додав: - Айро, я не знаю хто зараз з тобою, але тобі треба від нього тікати! Охоронця, якого я найняв, знайшли непритомним у день твого прибуття неподалік вокзалу. Він не дійшов до перону!».

Картинка перед моїми очима попливла. Погляд ніби розфокусувався, а серце пропустило удар. Легені наче відмовилися сприймати кисень. Дихання сповільнилося, поки я усвідомлювала почуте.

Тілоохоронець, найнятий Дорайном, не зустрів мене. Справжній Вальтрікс Грон був непритомним, коли до мене у вагон зайшов…

«Увесь час ми не могли з тобою зв'язатися. Ти була прикрита щитом» - продовжував Дорайн. Я хотіла заперечити і сказати, що відчула б, якби мене оточили захисним заклинанням. Але раптом зрозуміла, що на темряву я навіть не звернула б уваги.

Це Ґрейн ховав мене від усіх. А тепер, коли він кудись подівся, я залишилася без прикриття його щитів.

«Айро, відповідай! Тобі тре…» - зненацька голос Дорайна обірвався. У голові запанувала тиша. А тіло напружилося від усвідомлення чому це сталося. 

Мене знову накрили непроникні щити.

Я стрімко обернулася до будинку, з якого нещодавно вийшла на двір. З приміщення зробив крок через поріг Ґрейн. Червоні очі дивилися на мене з тугою.

Він знав. Відчув, що зі мною зв'язалися. З першого погляду зрозумів, що мені відомо про його брехню.

А я тепер знала хто стояв навпроти мене.

- Айро, - прошепотів він. Кіра на його плечі хижо примружилася і притиснула крила до спини, вискалившись.

- Тіньмар, - видихнула я у відповідь. Дійсно, гарне прізвисько для демона, який володіє темрявою. У пам’яті кожного зустрічного він лишається тільки мороком, незрозумілою тінню.

Я знала, що тікати від Ґрейна немає сенсу. Він вистежить мене усюди, де є хоч одна тінь. Він майже не вразливий до будь-якої магії, і дуже сильний. Ідеальний найманець та вбивця. Не дарма він став легендою Моріони.

Червоні очі дивилися на мене. Чоловік зробив крок вперед. Я у ту ж мить відступила та вперлася у хвіртку.

- Айро, послухай! - Ґрейн ніби наважився та рушив вперед. Я насторожено спостерігала за його наближенням. - Я знаю, як це виглядає, але…

Та договорити йому не дозволили. Повітря переді мною в одну мить закрутилося маленьким смерчем. Простір здригнувся, а у наступну секунду я побачила перед собою спину Дорайна. Не встигла я оговтатися, як друг атакував. Заклинання вдарилося у щит Ґрейна, змусивши того відстрибнути назад.

Обидва демони завмерли, вивчаючи один одного поглядами. Це зайняло у них кілька миттєвостей, а потім обидва використали сили. Ґрейн вдарив звичайним заклинанням, ніби приховував власні здібності. Два плетіння зустрілися та вибухнули. Ззаду почулися крики людей.

Я озирнулася, але знову глянула на Дорайна. І в ту ж мить кинулася до нього:

- Дор, ні!

Я не встигла зупинити друга. Заклинання Вострасса - одне з найжорстокіших та найсильніших заклинань полетіло до Ґрейна. Мало хто з людей та демонів міг би таке витримати, відхилити чи зупинити. Дорайн збирався вбити супротивника. Але він дечого не врахував.

Темрява біля ніг Ґрейна ожила, піднялася та просто проковтнула заклинання, після чого вляглася на землю.

- Твою ж… - ошелешено пробурмотів Дорайн, усвідомлюючи з ким зіштовхнувся.

Червоні очі Ґрейна розлючено блиснули, і в ту ж мить тіні кинулися на Дорайна.

Мій друг вважався одним з найсильніших демонів Ізаріди. Він зумів відбити перші тіні яскравими спалахами світла. Але морок за лічені секунди огорнув його і повалив на землю. Обвив його, наче чорна змія, та почав душити. Моїх сил навряд чи було б достатньо, щоб допомогти, але я кинулася вперед, стала перед Дорайном та крикнула:

- Досить, Ґрейне! Відпусти його! Якщо хочеш, забери мене!

Погляд Ґрейна кинувся до мене. Він застиг на місці. Я бачила як сповільнилися іскорки у його райдужках. Відчула пекучий біль під ребрами. І водночас згадала його обійми та поцілунки.

- Та вбий їх! - крик Кіри змусив повернутися у реальність.

Я здригнулася і позадкувала. Продовжувала чіплятися за погляд Ґрейна, а він дивився на мене. Його губи беззвучно поворухнулися. Я змогла розібрати що він сказав, і від цього мені стало простіше.

Та раптом мене схопили ззаду, а у наступну мить я провалилася у марево телепортації. Жахливе відчуття вільного падіння змінилося кружлянням, а потім болючим ударом об підлогу. Перед очима потемніло, а коли я змогла зробити нормальний глибокий вдих, то сконцентрувала зір на батькові та Моріарі ат Катарі. Обидва демони дивилися на Дорайна з жахом.