Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фітотерапевт Євген Товстуха з Яготина вважає суру священним напоєм праукраїнців. Наявність у пам’ятці рослини дев’ятисил, інакше — дивосил, а повна назва — оман високий (Inula helenium) дає йому підставу припустити, що для сури, сонячного напою, бралися і «сонячні» рослини, які цвітуть жовтими квітками. Взявши дивосил і ще дві «сонячні» рослини — парило звичайне (Agrimonia eupatoria) й підмаренник справжній (Galium verum), лікар подає суряний напій трьох різновидів — як водний відвар, відвар-настій із медом та відвар-настій з медом і спиртом.
Водний відвар. Взяти по одній ложці подрібнених коренів з кореневищами оману високого й парила звичайного, залити 400 мл джерельної води, кип’ятити 10 хв., додати ложку подрібненого підмаренника справжнього й 100 мл незбираного молока й настояти 30 хв. Пити по 40–50 мл тричі на день, за 30 хв. до їжі. Запашний напій тонізуючої дії, проте зберігається недовго.
Відвар-настій з медом. Якщо додати до напою 400 мл меду, тобто розчинити мед у профільтрованому охолодженому відварі-настої і ще відважити 50 г сухого молока (замість незбираного), то напій набуває виразної антирадіаційної дії.
Відвар-настій із медом та спиртом. Технологія попередня, але кожної рослини брати по 2 столові ложки, а меду й молока — як зазначено вище. До приготованого напою додати наприкінці 400 мл 96-градусного спирту, настояти 3 дні, а тоді профільтрувати через 4 шари марлі. Приймати по 1 столовій ложці тричі на добу, за півтори години до їжі (УНМ, 321).
Останній напій Є.Товстуха і вважає сурою, давнім священним трунком українців. І зазначає, що напій тонізує м’язову, нервову й серцево-судинну системи, вирівнює фізіологічні процеси при захворюванні травних органів та при обмінних поліартритах, недугах печінки, підшлункової залози, шкіри. Додає сил при фізичній і розумовій втомі, психічному перенапруженні, стимулює роботу імунної системи. Виводить з організму радіонукліди. <166>
Слід зазначити, що деякі індійські рослини теж мають у своїх назвах компонент із значенням «9» (санскр. nava, хінді nau). А одним з імен Вішну й Шіви, поклоніння яким засвідчене в Україні з найдавніших часів, є Навашакті, де санскр. nava — «9», а shakti — «сила». Тобто чоловіче ім’я Навашакті також означає «Дев’ятисил», «Дев’ясил», як і назва рослини для приготування сури, згадувана «Влесовою книгою». А Шіва — сам найперший лікар і зцілювач, він — покровитель медицини.
ЕЛЕМЕНТ СУРА В НАЗВАХ ІНДІЙСЬКИХ РІЧОК
а) на означення священної Ґанґи:
Суравахіні (sura+vahini). Назва зазвичай тлумачиться як «Ріка богів». Ми ж схильні тлумачити її як «Суроносна», «Суроноша». Санскр. vahini від санскр. основи vah — «везти», «вести», «нести». Пор. назву річки (й міста) Золотоноша на Черкащині, яка у санскриті звучала б Хемавахіні (на Чернігівщині є річки Хима й Химівка) чи Канакавахіні (в Криму є ручай Канака). Тому природніше вважати, що вода Ґанґи порівнюється з сурою, вона така ж смачна й п’янка, як і цей хмільний трунок. Підтверджує таке тлумачення і те, що в Індії є річка Мадгувахіні — «Медоносна», «Медоноша», де води річки порівнюються з медом. А мед відігравав важливу роль і в індійців, і в слов’ян.
Сурадгуні (sura+dhuni) — «Сур’яна ріка».
Сурадірґхіка (sura+dirghika) — «Ставок сури» (пор. назву міста Амрітсар — «Озеро амріти»).
Сура-ла (sura+la) — «Сур’яна».
Суранімнаґа (sura+nimna+ga) — «Сур’яна ріка».
Сурапаґа (sura+apa+ga) — «Сур’яна ріка», «Сур’яна Ґанґа». Ґанґа має і назву Апаґа, досл. «Біжуча вода», тобто «Ріка». В Україні близько десятка річок Апака, Опака, Опока, Апажа тощо. Герой «Махабгарати» Бгішма (пор. укр. прізвище Бушма) мав ім’я Апаґея, тобто «Апажин», тобто «Ґанґин», бо, за міфом, мати його — річка-богиня Ґанґа (див. наступну статтю про Бгішму-Апаґею).
Сурасаріт (sura+sarit) — «Ріка сури», «Сур’яна ріка» (пор. Амрітсар).
Сурасіндгу (sura+sindhu) — «Ріка сури» або «Сур’яна ріка». Санскр. sindhu — «ріка», «потік», звідки й назва священної для ведійських аріїв ріки — Сіндгу, пізніше — Сінд, Інд, звідки й Хіндустан, Індостан, Індія. На берегах цієї ріки була країна Сіндгу, інша назва якої — Саувіра. Жителі її — сінди (сіндгу) або сувіри (саувіри). Давня Україна знає сіндів і принаймні дві Сіндики: одна на Кубані (Таманський півострів), а друга — в <167> низів’ях Дніпра (Сіндська Скіфія). Індійські сінди-сувіри виявляють спорідненість з українськими сіверами-кімерами.
Сурешварі (surа+ishvari) — тлумачиться як «Богиня богів» або «Чиста», «Бездоганна». Проте, як на нас, точніше й переконливіше — «Богиня сури», «Владичиця сури».
б) інші річкові назви на сура:
Сурананда (sura+ananda) — «Радість/Втіха богів» або, оскільки сури — це боги, «Боговтішна», «Боговтішниця».
Суратха (su+ratha або sura+tha) — «Прекрасна колісниця» або «Місце сури». Зв’язок річкової назви з колісницею викликає сумнів, хоча в чоловічих, надто в царських іменах ратха — «колісниця» досить часте. Очевидно, й тут гідронім стосується сури.
Сур’яджа (surya+ja) — «Народжена Сонцем/Сур’єю». Назва Ямуни, яка зливається з Ґанґою в м. Праяґ (нинішній Аллахабад) і творить із нею так званий Доаб — Дворіччя. Ґанґа, Сарасваті та Ямуна складають трійцю священних річок Північної Індії. Ямуна відіграє особливу роль у легендах про Крішну й Баладеву, на її берегах стоїть рідне місто обох — Матхура. Води Ямуни (Джамуни, Джамни) в деяких легендах пов’язуються чи й ототожнюються з космічними водами, первозданним океаном, на якому під час пралаї (кінця світу) спочиває Вішну. До речі, одне з імен Вішну — Сурасіндгу, «Ріка сури». Що цілком імовірно: ядави споживали міцні напої, надто Балавіра, який полюбляв суру
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.
