Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Ось як.  Значить, ще й бачила майбутнє.  Захотілося запитати її про моє.  Впораюся?  Чи є у мене майбутнє в Північній межі?  Чи зможу прижитися в цих суворих землях і стати своєю?  Але так і не змогла задати жодного питання.  Майбутнє має бути невідомим.  Коли знаєш майбутнє - втрачаєш сьогодення і живеш лише очікуванням.  Тому... нехай буде як має статися.

 - Мудра, - розсміялася відьма.  - Інша не втрималася б, запитала про майбутнє.  Ти не стала.  Це правильно.  Ти, леді, як знайдеш підклад, загорни її в шматок білої тканини, зарий в землю, а в повний місяць віддай вогню або воді.  Вони завжди очищають.

 - Дякую.  Це цінна порада, - кивнула я.

 - Бережи себе, леді Північної межі.  І пам'ятай свою обіцянку.

Не подобалося мені те, як настійно вона просила притулку в моєму домі, але відмовити в оплаті за послугу, не могла.

- Я обіцяю дати тобі притулок і хліб, якщо ти прийдеш у мій дім з добрими намірами чи в пошуках захисту, - підбираючи слова заговорила, вливаючи в них магію.  - Якщо в твоєму серці буде хоч крапля лукавства - жодна сила не дозволить тобі ступити на мою землю.  І буде так.

Відьма задоволено посміхнулася, не зводячи з мене уважного погляду.

 - Буде так, - кивнула вона.

І я вийшла, залишивши монети на столі.  Ненавиджу ходити в боргах.  Нехай краще цього разу вона стане моєю боржницею.  Вирішила я і, посміхаючись весняному сонечку, попрямувала шукати подарунки.