Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

Ті кілька днів, що залишалися до Різдва, швидко спливли. Сонце взимку і без того не любить довго затримуватися на небі, та й кому б сподобалося, на такому морозі? Ну, а якщо повні руки роботи, то й розігнутися не встигнеш, а вже вечоріє. Іноді й не обідали. Особливо, якщо опівдні у дорозі заставав…

Хату Твердохлібів швидко привели до жилого стану. Власне, там і особливої ​​роботи не було. Павутину вимели, підлогу помили, стіни, шпари між брусами заново законопатили. Грубу та пічку свіжою глиною обмастили, щоб не чаділа, а потім майже добу, потихеньку, щоб відсиріла цегла не обсипалася, обережно протоплювали. А поки хата прогрівалася, займалися господарством. Усією родиною… і не лише. Уся вулиця допомагала. Здебільшого перевізництвом.

Це тільки здається, що добро в домі. Насправді воно в коморі та оборі. І багато… Здавалося б, Марічка одна на господарстві котрий рік, а засіки повні. Шістьма санями двічі обернутися довелося. Тож сіно та солому для наступного дня залишили. Але впоралися, і в останній день перед Різдвом Марічка вже господарювала у своєму новому будинку.

Мама пропонувала зустріти Свят Вечір у рідній хаті, разом із усією сім’єю, але Марічка відмовилася. Вирішила, що якщо починати нове життя, то такий день буде найбільш підходящим. Адже разом зі сходом Віфлеємської зірки весь світ ніби оновлюється, залишаючи всі негаразди та біди в минулому. Ось і вони з Нестором теж почнуть все заново.

Ну, а якщо так, то і підготуватися до свята треба дотримуючись усіх споконвічних традицій. Не упускаючи жодної дрібниці.

Насамперед «поклала» на підлозі «бабу». Тобто густо застелила долівку вівсяною соломою. Потім — із сіна, колосків та макових коробочок сплела «діда», якого виставила на стіл. Ці обереги з давніх-давен завжди захищали оселю від нечисті, яка, як відомо, в ніч перед Різдвом набирає великої сили і всіляко намагається шкодити людям. Довго думала, де примостити врятоване від вогню дзеркало. Нарешті, прилаштувала в простінок між вікнами.

На відміну від хати Оробців, будинок Твердохлібів був аж надто просторий. Будувався з розмахом для великої родини. З ганку двері вели у сіни. Там можна було зняти верхній одяг, лишити брудне взуття. Із сіней можна — праворуч у холодну частину будинку. Там розташовувалася світлиця та спаленька. Мабуть, готувалася місце на випадок, якщо хтось із братів приведе дружину.

Прямо ще одна кімната. Не така простора, зате з окремою грубкою.

Ліворуч — кухня та світлиця. А замість стіни між ними велика піч. До кухні повернута огнищем, а до світлиці — широким запічком, де можна вільно лягти вдвох. Так зване «старече» місце. Аби на схилі літ кістки вигрівати. Бо молодим, поки кров у жилах вирує, разом і в кучугурі не холодно. Насправді, сушити збіжжя, мак, квасолю… просо.

Вікон у світлиці три. Одне на схід і два на південь. Ось в простінку між ними і повісила Марічка дзеркало. Подумала, і прикрасила його рушником, вміло розшитим маками. Потім не втрималася, зиркнула на себе — залишилася задоволена, ніде правду діти, гарна, і повернулася до роботи.

Взяла макітру та сіла під грубку розтирати мак на кутю. Взагалі терти мак чоловіча робота, але у Нестора зараз і без цього вистачало турбот.

Будинок, як жива істота, хоче постійної уваги та догляду. А залишиш його надовго одного — хиріє та вмирає.

Пройшло не так багато часу, як зникли Твердохліби, а будинок уже просив господарських рук. Тож козак, як вийшов з ранку надвір, так ще й не заходив усередину. Марічка бачила у вікно, як козак кілька разів сідав на ганку подимити люлькою, та тільки не було в цих перекурах звичайної неквапливості. Присяде, підставить розпалене обличчя сніжинкам, що мляво кружляють у повітрі, зробить кілька жадібних затяжок і схоплюється, знову кудись біжить.

Що й не дивно. Поки дружина куховарством зайнята, все господарство на ньому. Про все подбати треба. А звички нема... Відвик за роки козацької вольниці. Ось і тепер, то одне забуде, то інше згадає.

Навіть Бровко знайшов собі заняття і вперто протоптував стежку навколо подвір'я, наче хотів убезпечити його магічним колом. Намагаючись допомогти господарям, захистити будинок від нечисті.

Нестор забив останній цвях, відклав молоток і посмикав дошку, перевіряючи роботу. Трималася намертво.

— Ну, і годі на сьогодні… За один день усі справи не переробити. Та й свято, чи як?

Козак глянув на небо, яке потроху світлішало. Схоже, похмурий, посипаний сніжком, день збирався поступитися місцем тихому, ясному вечору і морозній ночі. Власне, чому дивуватися. Скільки запорожець пам'ятав себе — Різдвяна ніч завжди зоряна. А то й місячна, якщо нечистий його не вкраде. Така ж вірна прикмета, як міцні Йорданські морози. Хоч би яка погода не стояла весь місяць, а на Водохрещу мороз має притиснути.

Нестор присів біля комори, стіну якої підправляв, і дістав люльку, маючи замір нарешті, за весь день, спокійно і з задоволенням покурити.

Дістав кисет і тільки-но зібрався розпустити шнурівку на ньому, як щось неподалік майнуло. Помітив лише краєм ока, а коли повернув голову, то нічого не побачив і подумав би, що привиділося, якби Бровко не загарчав і не припав грудьми до землі, ніби готувався до стрибка.

— Та що там ще таке? — козак з прикрістю запхав кисет та люльку назад за пояс. — Не дадуть покурити… Гаразд, пішли, подивимося… хто це до нас у гості завітав?