Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Я рада, що ви прийшли, - кивнула баронеса, сама явно забувши про пристойність і поглядаючи на двері, простягла. - Моє ім'я Лессан Марсі, і ... може, поговоримо всередині?

- Звичайно дорогенька, вуха зайві нам не потрібні. - примружилася Каліста, посміхаючись кривими зубами з-під капюшона і навмисне замовчуючи про своє ім'я. Не варто озвучувати жодних імен, інакше буде легше відшукати. - Та тільки запрошення мені потрібне. Інакше не пройду.

Тут Каліста відверто брехала, ніяке запрошення їй не потрібно було, але навести жаху, та й заплутати трохи було необхідно – інакше ніяк. Адже, напевно, її візит без уваги не залишиться, хтось із слуг обов'язково проговориться або донесе світлому магу. От і нехай шукають стару, яка без запрошення до хати не заходить.

- Запрошую, - пролепетала тремтячим голосом жінка, починаючи шкодувати про своє рішення запросити відьму.

Але довго тягти Каліста не стала і сідати за пиріжки з чаєм не збиралася. Не за тим прийшла.

- Казала мені пані Рейно, що допомоги шукайте. То що вам потрібно?

І ось тут баронесу прорвало, від нервів або від горя, але, не запинаючись, викладала жінка все як є. І що більше п'яти років з чоловіком, і що завагітніти не можуть, що тільки не пробували, і лікарів відвідували, і чудодійні засоби пили, і маги світла їх лікували, та тільки не дають їм боги дітей. А баронеса все нервувала, і день, коли чоловік був у від'їзді, не просто так обрала. Любила барона, але підозрювала, що не схвалить її рішення.

- Подивитися руку дасте? - прохрипіла відьма і, отримавши згоду, потягла баронесу за руку, вдивляючись силою в прокляття. Рука, по суті, їй була не потрібна, але протокол, від нього нікуди не дінешся. Жінки - істоти за своєю природою недовірливі, наївні, і люблять церемонії. Саме такі дрібниці потім переказуватимуться містом. З серйозними людьми Каліста церемонії розводити не стала б, а от із балакучими жінками… але треба. Сьогодні вона себе прорекламує, а завтра по місту плітка піде, і що більше таких дрібниць, то краще. Клієнтів треба було зацікавити.

А прокляття на жінці було відмінне, якісно накладене, і видно, що жіночих рук ця гидота. Чорний туман огортав тіло, липкий і бридкий. Ще півроку-рік і погано б стало дамочці, та й відспівувати недовго. І робилося прокляття давно, та близькою людиною…

- Прокляття на тобі, от і не можуть вилікувати ні лікарі, ні маги світла, вже пробач, спеціалізація не та, - вимовила Каліста, під зітхання і охання баронеси. - Жінка робила, на совість, але це не відьма. Близька людина. Заздрість її з’їдає, і на чоловіка вашого око покласти намагається.

- Що? Хто? - крикнула баронеса, схопившись і забувши про пристойність.

- Хто - не знаю, але наговір зняти можу, і повернути його, але тільки так, що помре ваша благодійниця вже до ранку.

- Помре? - округлила очі жінка, присівши назад на диван. - Це вже занадто.

- По іншому ніяк. Тільки не розумію, чому вам її шкода? Вбити ж вас хотіла, на зло робила, і накладала прокляття вже кілька разів, а це всім відомо – здоров'ю не допомагає. Ще не більше року й почали б ви хворіти, та й померли на радість цій гадині. А як тільки очиститеся від прокляття – дітей матимете, і не одного. На вашому віці їх четверо написано.

Мабуть, новина про найближчу смерть вибила з баронеси останні краплі співчуття до отруйниці, тож незабаром вона погодилася.

- Роби!

- Як скажете, але спочатку потрібно знайти предмет, на який зав'язані чари. І ще послуги мої недешеві. Десять золотих передасте, як тільки зрозумієте, що завагітніли. Передайте тому, хто про мене розповів.

Баронеса кивнула, трохи розслабившись і розуміючи, що не шарлатанку в будинок пустила. Хоча думки, що впустила справжню чорну відьму, теж особливо не радували. Але надія на позитивний результат такого візиту зросла в рази.

 По будинку поблукати все ж таки довелося. Але час було витрачено недаремно. Невелике похідне дзеркальце, в яке баронеса заглядала щодня, виявилося проклятим.

- Не лякайтесь. І не рухайтесь, - прохрипіла відьма, відставляючи журавлину.

Уклавши дзеркальце в хустку і піднявши над ним руку, Каліста заговорила. І потекли з рота заклинання дивною ламаною мовою, від якої в Лессан Марсі мурашки розбігалися тілом. Над пальцями відьми вихрем клубилося зелене полум'я, спалахнуло й відкидало тіні, що ніби ожили, металися по стінах.

- Дилетанти, - простягла відьма, розлютившись. – Тільки прибирай після них!

На останніх словах люстерко трісло, а в тіло відьми ніби пахнуло вітром. І на мить, баронесі здалося, що замість зморшкуватої старої стояла молода вродлива жінка з рудим волоссям і зеленими, палаючими очима. На мить… мабуть, здалося.

- Ну що ж, робити мені тут нічого. Ось тільки порада вам: як чоловік повернеться, напоїте його м'ятним чаєм, - усміхнулася відьма, простягаючи мішечок. - Не бійтеся, нічого в ньому особливого немає, так, трохи трав, для створення потрібного настрою.

І хрипло розсміявшись, відьма попрямувала до виходу, повернувшись лише біля дверей і сильно вдаривши клюкою по порозі. Зелене світло розлилося, вбираючись у камінь, наче вода в пісок.

- Це мій вам подарунок, за те, що були другом сім'ї Рейно: ніхто більше не увійде до вас із злим наміром. Не зможе. Тільки й тупцюватиме біля порога.

Баронеса так і залишилася стояти біля дверей з відкритим від подиву ротом, дивлячись услід відьмі, що зникала у темряві. Вона зовсім забула попрощатися і подякувати старій, але Каліста вирішила пробачити жінці таку нетактовність. Зрештою, не кожен день у твою хату зазирає чорна відьма.

Каліста зовсім не здивувалася б, якби дізналася, що тієї ж ночі найкраща подруга баронеси, дочка графа Санті, Маріса, занепала від сильної гарячки, яку не змогли зупинити ні лікарі, ні навіть запрошена біла відьма.

Ось так зло поверталося з лишком і Маріса не стала винятком. У бажанні отримати чоловіка та його статки, вона була готова на все, навіть убити його дружину, довірою якої так люб'язно користувалася. Адже могло вийти. Могло. Якби відьма не втрутилася.