Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Увійдіть, - гукаю я.

Двері повільно відчиняються. На порозі стоїть Алекс і тримає в руках чашку з чимось ароматним.

- Чого тобі?

- Я можу увійти? Я приніс тобі какао.

Перед какао не можу встояти і впускаю його в кімнату. Хлопець простягає мені чашку, я з подякою приймаю і обіймаю її холодними пальцями. Алекс дістає щось із задньої кишені та ставить на ліжко переді мною.

- Я подумав, що ти захочеш ще і шоколаду, в холодильнику знайшов тільки таку.

- Ти сам зробив мені какао?

- Ну кнопочки нажимав я сам, - на щоках хлопця з’являються ямочки.

- Дякую, Алекс. Тепер можеш йти.

Не звертаючи уваги на мою відповідь, хлопець підходить до картини.

- Дуже гарно виходить. Коли ти була тут? Де це місце?

- Це на березі Індійського океану. Ми сім‘єю відпочивали на Сейшельських островах, коли ми з Максим були ще дітьми. Як ти зрозумів, що я там була, а не просто змалювала з фото? – з цікавістю нахиляю голову в бік.

- Воно якесь більш живе, тепле. Ластівко, в тебе талант. Ти не думала таки змінити вибір факультету?

- Звідки ти знаєш про те на який факультет я збираюся подавати документи?

- Макс розповідав.

- О Боже. Невже він всім про мене розказує.

- Ні. Тільки мені. Макс був обурений, що тебе змушують. Розказував про твої картини. Тепер я розумію його обурення.

- Це лише хобі. Може через рік мені це набридне.

- Не мені судити, але якщо за стільки років не набридло, то це вже не просто хобі.

- Не просто хобі? – підіймаю ліву брову.

- Можливо твоє покликання в житті. Що читаєш?

Алекс сідає біля мене і розглядає обкладинку книги.

- «Інферно» Ден Браун. Полюбляєш детективи?

- Так, любов всього мого життя.

У відповідь хлопець усміхається кривою посмішкою.

- Що не так?

- Ти складаєш враження дівчини, що полюбляє класику.

Тепер моя черга сміятися.

- А я вражена, що взагалі ти вмієш читати.

- Значить такої ти про мене думки, - з вдаваною образою промовляє хлопець. – Ти дочитала вже цю книгу?

- Ні, прочитала тільки половину.

- Сієнна була коханкою професора і зараз виконує його останню місію.

- Що? Нащо ти мені розповів.

Із злістю б‘ю його подушкою. Хлопець намагається вирвати її з моїх рук, але моя хватка цупка і я ще раз завдаю удару. У відповідь хлопець лоскоче мій бік.

- Будь ласка, зупинись, не треба, я боюсь лоскоту, - скрізь сміх і сльози прошу я, намагаючись пальцями відвести його руку.

Лоскіт раптово припиняється і я набираю більше повітря в легені. Алекс бере мої дві руки в одну свою. Це в мене такі маленькі руки, що вони вмістилися в його одну. Його рука тепла і тверда. По тілу пробігають мурахи. Невже я так змерзла. Друга рука хлопця торкається мого волосся, відводячи його за спину. Від цього жесту по тілу пробігає дрібний трем.

- Твої пальці,  мов лід, і волосся ще вологе. Зараз, почекай.

З цими словами хлопець встає з ліжка і бере з шафи ковдру і накидає мені на плечі. Однією рукою притримуючи ковдру, він витягає моє вологе волосся поверх тканини. Тепло окутує мене. Пальці хлопця затримуються на моїй шиї, другою рукою через ковдру він погладжує мою спину. У відповідь я вигинаю спину. Алекс присідає позаду мене, тепер я спиною відчуваю жар, що йде від нього. В мене перехоплює подих. Хлопець в небезпечній близькості до мене, проте я не можу поворухнутися. Відчуваю його запах, він як ранок на березі озера у хвойному лісі. Його пальці притуляються до пульсуючої вени на моїй шиї. Його дотики такі приємні.

Ліві, схаменися, що ти чудиш. Це ж Алекс. Ця мить наче завмерла і я не хочу з неї виринати. Я хочу бути тут у цьому лісі, на березі цього озера.

- Ластівко, твій телефон.

- Що?

- Телефон дзвонить.

В паніці хапаю слухавку і відповідає на дзвінок.

- Привіт, Ліві. Як пройшов твій день?

Це Том.

Зіскакую з ліжка, знімаючи з себе ковдру. Мені раптово стає нестерпно спекотно.

- Все добре ,– не впізнаю свій хриплий голос.

Прокашлююсь аби привести його до ладу.

- Як твій день?

- Добре. Ти що захворіла?

- Ні. Просто довго мовчала.

- Це добре. Що з приводу зустрітися завтра? Вийшов новий бойовик.

Можливо все-таки сказати, що не добре себе почуваю. Але тут я помічаю погляд Алекса. Його очі горять небезпечним вогнем. Бажання, питання, застереження. Вирій емоцій і думок в його очах.