Читати книгу - "Парана , Arachne "

Намагаючись дізнатися правду, він помітив ще одну дивність. Щоночі після опівночі, коли коридори занурювалися в повну пітьму, до деяких пацієнтів приходили люди в білих халатах. Чути приглушені кроки, скрип замків, тихі голоси. Деяких пацієнтів відводили та не повертали. Це відбувалося в цілковитій тиші, під покровом ночі, і жоден пацієнт не смів піднімати голову, ніби знав, що за цим не слідує нічого доброго.

Через кілька днів йому вдалося заговорити з одним із пацієнтів, який, здавалося, трохи зберіг здоровий глузд. Той сидів у кутку палати, притулившись до стіни, і дивився на Майкла осоловілим поглядом, але все ж таки відповів на його запитання.

— Вони звуть це лікуванням, але це тортури, — прошепотів він. — Вони змушують нас поринати в наші найстрашніші страхи, замикають у темряві, не дають спати, начебто це допоможе нам. Але нікому ще не допомогло, розумієш? Вони хочуть зробити з нас піддослідних кролів. Я більше не витримаю.

Майкл зрозумів, що його побоювання підтверджуються. Тепер він не мав вибору — він мав з'ясувати, що коїться в лікарні ночами і хто стоїть за цими зловісними "лікувальними" практиками.

Проводячи тут лише кілька днів, Майкл зрозумів, що пацієнти не просто страждали — їх навмисно позбавляли надії. Тут не було місця ні лікуванню, ні навіть людському ставленню. Кожен крок по лікарні здавався тортурами для розуму. Ніхто з пацієнтів не намагався спілкуватися, всі замкнулися в собі, глибоко внесені всередину своїх страхів і болю. Їхній розум був зламаний, знищений, і Майкл зрозумів, що це місце було створено не для лікування, а для придушення, для абсолютного контролю над тими, хто з якихось причин виявився невгодним.

Ця лікарня існувала як похмуре нагадування про те, що людяність може бути знищена, а психіка розчавлена. Майкл відчував, як ця атмосфера проникає в нього, підточуючи його рішучість.

Щодня, проведений у лікарні, все сильніше переконував Майкла Кроса, що тут ховається щось зловісніше за звичайні жорстокі методи лікування. Те, що відбувалося за стінами цієї лікарні, все менше скидалося на традиційні психіатричні практики і все більше нагадувало обряд, якому не було місця у цивілізованому світі. Що далі він просувався у своєму розслідуванні, то більше його охоплювало відчуття, що лікарня на Хоксмор-роуд приховувала за своїми стінами справжнє пекло на Землі.

Згодом він почав помічати ще одну жахливу особливість: обличчя пацієнтів нагадували обличчя живих мерців, порожніх, неживих оболонок, ніби вся воля була випалена з них, залишивши тільки тіла, автоматичні рухи та приглушені стогін. Багато хто з них не міг навіть згадати своїх імен. Він намагався поговорити з пацієнтами, намагаючись дізнатися, як вони потрапили сюди, і більшість лише бурмотіла незв'язні фрази, повторюючи одні й ті самі слова, ніби їхній розум застряг в одному страшному моменті.

Одного разу Крос наважився запитати в одного пацієнта, чому його очі такі порожні, а шкіра ніби вкрита сірим нальотом. Пацієнт, чоловік середнього віку із запалими щоками і рідким сивим волоссям, довго мовчав, ніби не чув питання, а потім раптом прошепотів:

"Ти ще не бачив, що вони роблять тут уночі... вони забирають душі. А ти думаєш, що це лікарі?"

З цими словами він знову замкнувся, відвернувся до стіни і більше не сказав жодного слова. Ці слова пробудили в Майклі новий страх — думка про те, що ця лікарня виконує якийсь похмурий ритуал, забираючи у пацієнтів не тільки їхній розум, а й саму душу, мукала його свідомість.

Майкл вирішив простежити, що відбувається вночі. Він зрозумів, що в темний час доби лікарня перетворюється: коридори заливає непроглядна темрява, і тихий шарудіння кроків перетворюється на жахливий відгук. Іноді він чув, як коридором пересувалися санітари, ведучи пацієнтів, яких більше ніхто не бачив. Одного разу, проходячи коридором у пошуках туалету, він побачив, як із однієї з палат вивели чоловіка у білому лікарняному халаті. У пацієнта не було сил чинити опір — він просто йшов з опущеною головою, його ноги ледве пересувалися, і він був схожий на привид, приречений нескінченно блукати цими коридорами.

Він спробував іти за ними, тримаючись у тіні, і побачив, як санітари відвели пацієнта за масивні металеві двері наприкінці коридору. На дверях не було ні якихось позначень, тільки замок і невелике оглядове віконце, через яке Крос зміг побачити темні, забризкані стіни. За цими дверима на нього чекали прочинені сходи, що вели вниз, у темний, напівпідвальний поверх.

Раптом двері різко зачинилися перед його обличчям, і Майкл ледве встиг відсахнутися, сховавшись за рогом. У коридорі пролунали кроки — важкі, наполегливі, наче хтось знав, що він тут. У якийсь момент Кросу здалося, що на нього дивляться чиїсь холодні очі, що бачать його наскрізь, але кроки стихли так само раптово, як і почалися.

Незабаром Крос зрозумів, що для того, щоб дізнатися правду, йому доведеться потрапити до підземелля лікарні. Щоразу, коли пацієнти починали згадувати нижні поверхи, їхні очі розширювалися від жаху, вони починали заїкатися та відмовлялися говорити далі. Один з пацієнтів, якого Крос випадково зустрів у коридорі, з тремтячими руками сказав:

"Якщо тебе ведуть туди, то... більше не повертаєшся... Вони перетворюють нас на... на щось інше".

Ці слова стали йому останньою краплею. Зібравши всю волю в кулак, він дочекався ночі, коли санітарів у коридорах було менше, і вирішив пробратися вниз, до того самого підземелля.

Коридор, що веде до сходів, був ледве освітлений, і повітря стало ще більш затхлим і важким. Він відчував на собі щось дивне, зловісне, ніби весь цей шлях був наповнений болем і муками. Спустившись на нижній поверх, він опинився в довгому коридорі, стіни якого були вкриті іржею та плямами, схожими на засохлу кров.

У підземеллі були невеликі кімнати, кожна з яких нагадувала камеру. На холодних металевих столах виднілися сліди відчайдушної боротьби, поламані ремені, що використовуються для утримання пацієнтів, і іржаві металеві інструменти, залишені на підлозі, ніби після недавнього застосування. У цих кімнатах стояв холодний запах — суміш хімікатів і гнилі, ніби повітря тут було наповнене стражданнями тих, хто колись лежав на цих столах.