Читати книгу - "Парана , Arachne "

Саме повітря було густим, насиченим неприродним і майже нестерпним запахом — сумішшю поту, плісняви, старих медикаментів та хімікатів. Цей запах здавався таким щільним, що Майкл майже відчував смак у роті, і з кожним вдихом його шлунок стискався від огиди. У кутках, де стіни та стелі з часом обросли темно-зеленою пліснявою, мокриці та павуки створювали свої гнізда, надаючи цим місцям вигляду давно забутих підземель.

Іноді, проходячи коридором, він відчував ледве вловимий запах розкладання, що виходить із далеких палат. Цей запах посилювався, коли він наближався до приміщень, які використовуються для ізоляції пацієнтів. Ці кімнати з важкими сталевими дверима були зовсім без вікон, і повітря в них наче застоювалося, створюючи відчуття в'язниці, не призначеної для життя.

Майкл помічав пацієнтів, які сиділи прямо на підлозі, що притиснулися до стін. Їхні тьмяні, порожні очі дивилися в нікуди, ніби їхній розум давно відступив, залишивши лише оболонку тіла. Багато хто виглядав так, ніби не міг навіть підвестися. Напівсвідомі, з обличчями, покритими синцями й саднами, вони лише гойдалися з боку на бік, бурмочучи щось безладне й лякаюче, немов слова були відлунням їхніх найгірших кошмарів.

Один чоловік сидів у кутку, притискаючи до себе коліна, і без кінця повторював: "Скоро прийдуть. Незабаром прийдуть". Його слова звучали тихо, але сповнені жахом, ніби він чекав чогось неминучого і невідворотного. Поруч лежала жінка з порожнім, майже збожеволілим поглядом, її руки були забруднені засохлою кров'ю, і вона дивилася в стелю, наче бачила там щось жахливе.

Інші пацієнти ховалися під простирадлами, навіть днем ​​закриваючись від світла, ніби він завдавав їм болю. Їхні тіла були виснажені до кісток, очі запали глибоко в орбіти, надаючи обличчям болючого вигляду. Щоразу, коли проходили санітари, вони завмирали, переставали рухатися, наче перетворюючись на камінь, сподіваючись залишитися непоміченими.

У тиші лікарні лунали дивні звуки: шепіт, стогін і переривчасте бурмотіння, наче лікарня жила своїм життям і дихала голосами її в'язнів. Кожен звук віддавався гулом у коридорах, викликаючи відчуття, що стіни лікарні ввібрали у себе всі страждання та крики тих, хто провів тут роки, або навіть десятиліття. Іноді шепіт перетворювався на ледь чутні крики, які швидко стихали, ніби хтось раптово переривав їх.

Майкл кілька разів зупинявся, прислухаючись. З темного коридору лунали схлипування і тихі фрази, що ніби звідкись лунали з-під землі:

"Вони прийдуть за тобою... всі прийдуть..."

Шепіт доносився звідкись із темних палат, і кожне слово пронизало його свідомість. Майкл не міг зрозуміти, чи ці слова говорили пацієнти чи лікарня сама була їх джерелом.

Деякі стіни всередині будівлі були немов поїдені часом, іржа і пліснява виїли кам'яну кладку, і в деяких місцях крізь зруйновані ділянки проступали темні плями, схожі на засохлу кров. Майкл раз у раз помічав на підлозі запеклі сліди, які вели вглиб коридорів. В одному місці він помітив довгасту пляму, що простягалася від палати до кінця стіни, ніби хтось намагався вирватися, залишаючи за собою сліди, перш ніж її потягли в темряву.

У кутках валялися клапті одягу, шматки простирадл, які були буквально зірвані та подерті. Створювалося відчуття, що тут відбувалася справжня боротьба, і стіни були свідками того, що назавжди залишиться таємницею для всіх, хто наважиться сюди увійти.

Його завели по вузькому коридору, залитому тьмяним світлом, яке ледве пробивалося зі старих, покритих пилом ламп. Двоє санітарів, мовчазних і похмурих, вели його, як злочинця, через звивисті коридори, і Майкл відчував, як по спині стікає холодний піт. Його помістили в палату без вікон, із цвілими стінами та металевим ліжком. На дверях, що ведуть до палати, він помітив табличку з його новим "ім'ям" - тепер він був відомий як "Пацієнт номер 116".

З першого ж дня Майкл зрозумів, що умови утримання в лікарні набагато гірші, ніж він міг собі уявити. Санітари поводилися з пацієнтами грубо, майже байдуже, і ніхто не намагався їм допомогти. Коли Майкл запитав про ліки чи можливе лікування, медсестра холодно оглянула його і сказала, що тут "лікують по-іншому".

Щодня стежив за ним один і той самий санітар, високий чоловік із похмурим поглядом та байдужим виразом обличчя. Його звали містер Грей, і всі пацієнти у лікарні боялися його більше, ніж лікарів. Майкл зрозумів чому — містер Грей стежив за кожним його кроком, іноді заходив у палату і мовчки дивився на нього, ніби намагаючись поринути у його думки.

Майкл швидко зрозумів, що пацієнти у лікарні перебувають у жахливому стані. Вони рідко розмовляли один з одним, у більшості був порожній погляд, наче вони повністю зламані. Вночі їх стогін і крики пронизували тишу лікарні. Деякі пацієнти бурмотали щось про «монстрів у білих халатах», і коли він намагався розпитати їх, ті замовкали і відходили убік, немов боялися вимовити зайве слово.

Незабаром у Майкла почали з'являтися кошмари, ніби сама лікарня впливала на його розум. Він бачив образи людей, які сиділи в темних кімнатах, їхні обличчя були спотворені жахом, а руки міцно притиснуті до тіла, ніби намагалися захиститися від невидимої загрози. Одного разу йому наснилося, що він замкнений у підземеллі, в самому центрі якого знаходилися моторошні металеві двері з вибитими на них цифрами. Ці кошмари здавались настільки реальними, що він прокидався з холодним потом на лобі, озираючись на всі боки, щоб переконатися, що знаходиться у своїй кімнаті.

Опинившись усередині, Майкл почав збирати докази, які б підтвердити чутки про жорстоке поводження з пацієнтами. Він намагався запам'ятовувати все: дивні фрази пацієнтів, поведінка санітарів, і кожну дрібницю, яка могла б пролити світло на те, що відбувається в цих стінах.

Незабаром він помітив дивну закономірність: у лікарні існували зони, куди ніхто з пацієнтів не мав доступу. Санітари майже силоміць відтягували пацієнтів, якщо вони випадково наближалися до цих дверей. Одна з таких дверей була на нижньому поверсі і була закрита на масивний замок з кодовим замком. На ній висіла табличка "Службове приміщення", але Майкл знав, що за цими дверима ховається щось більше.