Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

Уважно оглядаю своє відображення у дзеркалі примірочної. Сукня гарно сидить на мені, та от тільки я завжди носила розміс S, а тепер на мені XS. Я так сильно схудла за останній час. Ще трохи і буде видно кістки. Мені боляче дивитися на своє відображення, тож я швидко знімаю сукню, одягаю свій одяг і прямую на касу, щоб оплатити покупку. 

Водій відвіз мене до ресторану, як і наказав Шон. Перед тим, як виходити з машини я перевірила свій макіяж та зачіску і потім вийшла. Водій поїхав на парковку, а я попрямувала у ресторан на пошуки Шона.

Входячи до ресторану, я відразу відчула атмосферу розкоші і вишуканості. Приміщення було просторе, але водночас затишне, з високими стелями, прикрашеними витонченими люстрами з кришталю. Світло, що відбивалося від їх граней, створювало теплий і м'який блиск по всьому залу. Стіни ресторану були оздоблені панелями з темного дерева, які гармонійно поєднувалися з м'якими шпалерами насичених кольорів – бордовими, темно-зеленими та золотистими відтінками. Між панелями висіли картини сучасних художників, виконані в стриманому, але елегантному стилі. Картини, у поєднанні з дизайнерським освітленням, додавали інтер'єру нотку мистецького шарму. Підлога була вкрита товстими, м'якими килимами з хитромудрими візерунками, які приглушували кроки і створювали відчуття комфорту. Великі вікна, прикрашені важкими оксамитовими шторами, пропускали достатньо природного світла, роблячи зал ще більш привітним і просторим.

Кожен стіл був сервірований з бездоганною увагою до деталей: білосніжні скатертини, тонкі порцелянові тарілки, срібні столові прибори та кришталеві келихи, які мерехтіли під світлом люстр. На столах стояли невеликі вази з живими квітами, що додавали нотку свіжості та природної краси. М'які, оббиті оксамитом крісла запрошували гостей до комфорту. Кожне місце було ретельно продумане, щоб забезпечити максимальну приватність та комфорт для відвідувачів. Відчувалася турбота про кожну дрібницю, починаючи від ідеально підібраного меню до бездоганного обслуговування офіціантів у бездоганно білих рукавичках.

Найбільше мене зацікавив живий оркестр, що грав у кутку зали, виконуючи легкі джазові мелодії, що створювали фонову музику, не заважаючи розмовам. Їхня музика додавала відчуття спокою і вишуканості, підкреслюючи загальну атмосферу закладу. Запахи, що доносилися з кухні, були неймовірно апетитними. Я за цілий день майже нічого не з'їла, сподіваюся хоча б тут зможу смачно поїсти. Аромати свіжих трав, пряних спецій та чудово приготованих страв змішувалися у повітрі, додаючи ще один штрих до ідеальної картини розкішного ресторану.

У протилежному кутку від оркестру, я побачила Шона у компанії людей. Ненавиджу такі вечори, та в мене немає вибору. Фальшиво усміхаюся й підходжу до столика. 

— Шон, — дивитися на мене.

— Хейзі, ти нарешті приїхала! — обіймає і цілує мене.

Який же він все ж таки актор. Якби ж хто знав, що насправді відбувається вдома коли ми самі. На публіці ми щаслива родина і ніхто навіть не здогадується, що це цілковита брехня.

— Ви всі знайомі з моєю коханою дружиною Хейзел? 

Всі кивають, тому я спокійно сідаю на стілець поруч з Шоном. 

— Ти що будеш? — бере мене за руку.

— Я дуже хочу пити, — з острахом відповідаю. 

Мені страшно висловлювати свою думку при ньому. Адже, якщо вона не сподобається йому, то я буду покарана. Він обожнює це слово. Покарана. 

— Гаразд, — піднімає руку і кличе офіціанта, що за мить підходить до нашого столика. 

— Що для вас? — цей голос. 

Підводжу погляд і розумію, що переді мною стоїть Ейден. Я починаю нервувати і моє серце шалено калатає. Долоні пітніють. 

— Що ти будеш пити, Хейзі? — мені стає некомфортно.

Відчуття, що я зараз комусь зраджую. Та от тільки кому? 

— Хейзі? — сильніше стискає мою руку, я зойкаю і прибираю її.

— Воду. — намагаюся не дивитися на Ейдена.

Йому так пасує біла сорочка. Про що я думаю? Стискаю руки настільки сильно, що нігті боляче врізаються у долоні. 

— Ще щось? 

— Ні, лише вода. 

— Зараз принесу. 

Ейден йде геть, а я так хочу піти за ним. Я забагато собі надумала про ту ніч. Я була лише обузою для нього. Між нами нічого не було. Потрібно припинити думати про нього у сексуальному плані. Та я не можу. 

Більшу частину вечора я сиділа за столом і нікуди не виходила. Навіть не вдалося нормально поїсти через увагу до мене. Всі постійно щось запитували й хотіли поговорити. Попросивши вибачення, я відлучилася до туалету, а коли виходила, то зіштовхнулася з Ейденом.

— Привіт, — починає перший.

— Привіт, — усміхаюся.

Я так рада, що ми зустрілися тут. 

— Твій чоловік? 

— На жаль. 

— Це він зробив? — розумію, про що він питає. 

— Я не можу відповісти, — опускає голову.

— І так все зрозуміло, Хейзі. 

А з його вуст, це звучить так ніжно. 

— Я ж можу тебе так називати? 

— Так, можеш. 

Якийсь час ми мовчки дивимося один на одного. Мені подобається мовчати з ним. Поруч з ним я відчуваю спокій. 

— Ти нічого не з'їла за вечір… тримай. — віддає мені круасан. — Він з джемом, це єдине, що в мене було. 

— Не варто… дякую. 

— Поїж, а потім йди. 

— Ейден, дякую. 

— Ти вже казала. 

— Ні. Я дякую за те, що ти врятував мене. 

— Вже не хочеш помирати? — дивитися на мене спираючись на стіну плечем. 

— Не зараз. Поруч з тобою в мене немає таких думок. 

Вирішую зізнатися, та здається, це погана ідея. Ейден змінюється в обличчі.

— Я краще піду. Нам не варто довго бути разом. — такий самий спокійний голос. 

— Вибач, мені не варто було цього казати… я забагато на фантазувала про той день. — поспіхом кусаю круасан, щоб не заплакати. 

— Гарного вечора. 

Ейден виходить з вбиральні і я залишаюся сама. Все було чудово, поки я не вирішила сказати цю дурість. Можливо Шон правильно робить, що забороняє мені говорити без його дозволу?