Читати книгу - "Окрилена Вірою, Mary Uanni"

За три години Лілі встигла полежати на кушетках у трьох різних кабінетах. Коли вже вона без сил повернулася до кабінету Спеціаліста, він опинився зачинений. Дівчина без сил спустилася на лавочку поряд з кабінетом. Вона перерахувала всіх лікарів та медсестер які проходили повз, поки не прийшов кругленький рудовусий лікар.

Ох, - кряхтів він за кожним кроком, - проходьте, проходьте, дорогенька. Вибачте я пішов на обід. Та нічого, розумію. Я теж їсти хочу. Зараз ми швиденько закінчимо підете по справах.

Пройшли хвилин десять поки лікар з трудом зняв пальто, вимив руки, та вмостився в шкіряне крісло з довгим «Охом».

Ну що, розказуй чого ти прийшла. Так, я принесла результати обстеження. Ах точно, так-так. – лікар потер потилицю, та уважно подивився на дівчину.

Потім він почав шарити по карманах шукаючи щось, відкривши ящик столу, він дістав окуляри. Вдягнувши їх чоловік ще раз подивився на Лілі.

Що кажеш?

Лілі відкрила рота щоб щось сказати.

Ой, старий вже зовсім, не ті окуляри. – почавши витягувати все що є в ящиках на стіл, з самого останнього дістав окуляри. – Нарешті. Так що кажеш, хто ти в нас?

Дівчина протягнула папери.

Я Шашко Лілія, я з інфекційного відділення. А, дорогенька так чого ж ти мовчала? Це не до мене, це в кабінет чотириста, а ні триста вісімдесятий. Або тридцять восьмий. Спитай в реєстратурі. Що ж, ладно, дякую.

Через пів години Лілі сиділа в холі, її погляд був направлений на підлогу, голова забита думками. Страх невідомості заволодівав нею. В голові звучали ті самі слова лікарки з тридцять шостого кабінету. «Ви одна прийшла? Почекаємо поки з вами хтось буде поруч.»

Що саме цим хотіла сказати лікарка? Це щось серйозне? Чому мені не скажуть? Чому мене не хочуть виписати?