Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

"Відкривши очі я бачу блакитне небо?

Озираюсь і розумію, що лежу на якійсь галявині. Поруч зі мною на траві бачу сонечко 🐞. Протягаю руку, аби воно сіло мені на палець. Сонечко, здається, з великим бажанням перелітає на мене. Яке воно ж чудове створіння. Живе собі спокій і горя не знає.

-Вже прокинулась?- піднімаю очі в сторону голосу і бачу літню жінку з довгим сивим волоссям за плетеними в косу. Вона посміхнулася і в куточках очей з'явились милі зморшки.

-Доброго ранку! Вибачте, а ви хто? В підкажіть, будь ласка, де я знаходжусь?

-Щодо місця- ти наче в своїй голові, це місце в якому ти можеш зустрітись з відьмами свого роду. А я, Улєчка, твоя бабуся.

-Як це бабуся? В мене померли обидві бабусі. Бути не може!

-Може, люба. Твоя мама заборонила коли-небудь підходити до неї і до тебе. Вона завжди хотіла жити в спокої. А хіба ж відьма може жити спокійно? Ми завжди в бігах. 

-Може дар в мене від тебе?

-Так, він передається від бабусі до онучки.

-Мені здається, що я зараз зійду з розуму. Скільки ще мені треба дізнатися нового?

-Багато, рідна. А зараз до найважливішого. За тобою вже летить дракон 🐉, він тебе визволить. Тож, не зволікай. 

-Але в мене ще є питання...

-Потім задаш, твоє завдання зараз вибратись до мене, а далі прилетиш до мене і я тебе всьому навчу.

-Бабуся, мені страшно. 

-Як знаю, мужайся. Це скоро все закінчиться. Давай, прокидайся, дракоша вже робить в тебе галас..."

Відкривши очі бачу перед собою зруйновані стіни, які ще частково палають. Грати розплавлені вогнем, а на місці грат зелений красень - дракон. Не встигаю здивуватись, а дракон вже бере мене зубами та саджає собі на спину. Ми відлітаємо. Озираюсь і помічаю Вільяма. Він щось кричить нам у слід, але я вже його не чую....

З дракончиком  я лечу вже деякий час. Що найдивніше я навіть не вражена. Я відчуваю себе в польоті так гарно, наче вже колись це робила. Роздумуючи над цим я зрозуміла, що нічого про себе не знаю. Мало цього, виявилось, що я нічого не знаю про свою сім'ю. Такі зміни дуже страшні і моє така спокійне життя стрімко перетворилося в щось невідоме. В цих роздумах я зовсім не помітила, як ми з дракошею підлетіли до якоїсь галявини. Мій спаситель приземлився на ній, хвостом смикнув гілку і з'явились перед нами двері. Це що портал? Але ж портали це легенда. А, точно, Уля, відьми теж легенда. Від такої кількості нової інформації я скоро зійду з розуму.Ми проходимо через портал і потрапляємо на красиву вулицю. Всі будівлі які є на цій вулиці заплетені зеленими рослинами з білими квітками. Поки я з подивом роздивлялась місцевість, портал зник , а дракоша всадив мене знову собі на спину. Тепер ми не летіли, а йшли. Декілька поворотів і я бачу великий будинок із зеленим забором. Взагалі весь будинок був оформлений в зелених відтінках. Дуже красиво. Ми проходимо у двір і ліворуч від мене я бачу трояндовий сад. Які різнобарвні квіти різних кольорів.

Уляна зупинилась. Серед квітів, біля арки, обвитої диким виноградом, стояла жінка. Висока, постава пряма, волосся сиве, заплетене в товсту косу, одягнена в темну сукню з візерунками, які змінювались, коли на них падало світло. Її присутність була спокійною, але водночас потужною, як шелест вітру перед бурею.

Жінка обернулась. Її очі — прозорі, глибокі, як нічне небо — зустрілися з Уляниними. Уляна зробила крок назад: це обличчя… вона бачила його безліч разів. У снах. У видіннях. У глибині дзеркала, коли була дитиною й не знала, чи це гра уяви.

— Уляно, — сказала жінка м’яко. — Тепер ти знаєш мене, правда?

Дівчина стиснула пальці в кулаки.

— Ви… ви з моїх снів. Ви та, хто вчив мене запалювати свічку без вогню… Ви моя...

— Бабуся, — жінка усміхнулась. — Твоя мати не хотіла, щоб ти знала про мене. Вона боялася, що моя кров — а отже, й сила — передасться тобі. Але ми не можемо втекти від себе, доню.

Уляна відчула, як усе всередині неї тремтить. Її руки ледь-ледь світилися — легке срібне мерехтіння, яке вона не могла контролювати ще кілька днів тому, тепер відповіло на присутність бабусі, наче вітало її.

— Чому саме зараз? Чому я бачу вас у реальності, а не в сні?

— Бо ти готова. Твоя сила прокинулася, і тепер ми можемо говорити не тільки уві сні. Настав час дізнатись, ким ти є насправді… і що ти маєш зробити...