Читати книгу - "Комедія помилок, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не я дивлюсь на тебе й тисну руку,
Не я з тобою поруч за столом.
Чому ж, коханий мій, чому ж так сталось,
Що ти зробився сам собі чужий?
Собі! Адже ти став чужий мені,
Що з’єднана з тобою неподільно,
Що є твоєї любої істоти
Частина краща. О, не відривай
Себе від мене! Знай же, мій коханий,
Що легше крапельку зронить малу
В бурхливе море і дістати з нього
Її без змін, такою ж, як була,
Ніж одірватися од мене, разом
Мене з собою не потягши! Ох,
Як глибоко тебе вразила б звістка,
Що стала я нечиста і невірна?
Що тіло це, присвячене тобі,
Зганьбила я розпустою гидкою?
Ти плюнув би на мене, розтоптав би,
Ім’ям дружини в мене б ти шпурнув,
З мого чола зірвав би грішну шкіру,
З фальшивої руки моєї вмить
Відтяв би шлюбний перстень і зламав би,
Заприсягнувшись розійтись навік...
Ти це зробив би, знаю. То роби ж!
Мене заплямувало перелюбство;
Жадоба грішна осквернила кров:
Як двоє ми - одне, а ти невірний,-
Тече і в мене в жилах та ж трутизна;
Від тебе заразившись, я також
В розпусту вкинусь. Отже, шлюбне ложе
Ти мусиш завжди вірно берегти;
І чиста я, як будеш чистий ти.
Антіфол Сіракузький
Це ви до мене, прехороша пані?
Я вас не знаю; тільки дві години
В Ефесі я; мені чуже це місто,
Як ваших слів незрозумілий зміст:
До них уважно прислухавсь, їй-богу,-
Проте второпати не зміг нічого.
Люціана
Фі, брате! Як же ти до нас змінився!
Чи так раніш тримався ти з сестрою?
Вона послала Дроміо по тебе,
Покликать на обід...
Антіфол Сіракузький
Що, Дроміо?
Дроміо Сіракузький
Мене?
Адріана
Тебе, і ти сказав, як повернувся,
Що він тебе відлупцював, гукавши:
«Не знаю я ні дому, ні жони».
Антіфол Сіракузький
То ти у змові з дамою цією?
Скажи, яка мета у тому?
Дроміо Сіракузький
Що ви?
Ізроду-віку я її не бачив.
Антіфол Сіракузький
Ти брешеш, шельмо! Саме ці слова
Мені ти й справді передав на ринку.
Дроміо Сіракузький
Ніколи з нею я не говорив!
Антіфол Сіракузький
А звідки ж їй відомі наші ймення?
Із навіву чаклунського якогось?
Адріана
Як гідності твоїй це випадає -
Так прикидатись недотепно й грубо,
Та ще й слугу підбурювать ганебно
Супроти власної ж таки дружини!
Ти й так уже мою любов зневажив;
Не збільшуй глузуваннями образи,
Іди, до тебе притулюся я:
Ти - берест мій, а я - лоза твоя;
З’єднаю слабкість з силою твердою
Й від тебе стану я й сама міцною.
Нас розлучає лиш бур’ян, дружино:
Плющ загребущий, терен і шипшина;
Ти їх не рвеш,- вони ж весь сік твій труять.
Тебе руйнуючи, себе годують.
Антіфол Сіракузький.
(вбік)
До мене ж бо слова ці навісні.
А може, й справді я женився в сні...
Чи й досі ще я у полоні чуда:
На вуха й очі наслана полуда?
З’ясую згодом загадкову штуку...
А зараз цій марі подам я руку.
Люціана
Ну, Дромйо, хай дають обід хутчій!
Дроміо Сіракузький
Де чотки? Заступись, о боже мій!
Що це за край? Куди попали ми!
Не люди тут, а гноми і відьми.
Не скоришся, то можеш і померти,
Бо виссуть кров, щипаючи до смерті.
Люціана
Стоїть, бурмоче щось, оглух неначе!
Плазуй же, трутню, бовдуре, слимаче!
Дроміо Сіракузький
Змінивсь я зовсім, пане, чи не так?
Антіфол Сіракузький
Змінився ти в душі, як я; авжеж!
Дроміо Сіракузький
Ні, пане, й тілом я змінився теж.
Антіфол Сіракузький
Але ж на взір ти зовсім не змінився.
Дроміо Сіракузький
Ба ні! На мавпу я перетворився.
Люціана
В осла ти обернувсь, як хочеш знати.
Дроміо Сіракузький
Еге ж! Вона ладна́ мене сідлати,
І я вже прагну скуштувать трави.
Так, я осел,- сказали правду ви...
А ні - то я давно її впізнав би
Так, як вона мене,- і вам сказав би.
Адріана
Доволі! Я не хочу, як дитина,
Рукою очі закривать і плакать,
В той час як муж мій і його слуга
Із сліз моїх глузують. Отже, пане,
Чекає нас обід, ходім. Ти ж, Дромйо,
Повинен вартувати коло брами.
Мій мужу, нині будем нагорі
Обідать ми, і я тебе примушу
Признатись в тисячі твоїх гріхів.
Гей, хлопче, як спитає хто, де пан,
То скажеш, що обідає в гостях.
Нікого не впускай. Ходімо, сестро.
Пильнуй же браму, Дроміо, як слід.
Антіфол Сіракузький
(вбік)
Я на землі, у пеклі чи в раю?
Я сплю чи ні? Чи розум я втрачаю?
Мене тут знають,- я ж себе не знаю!
Що ж, буду з ними заодно,- і все...
Мене хай доля в цей туман несе!
Дроміо Сіракузький
(до Антіфола)
Накажете під брамою стояти?
Адріана
Й нікого не повинен ти впускати;
А ні - то дам ляща, щоб не забув.
Люціана
Ходім; обідній час давно минув.
Виходять.
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комедія помилок, Вільям Шекспір», після закриття браузера.