Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- А бачиш, я тобі вигнав те «страшидло»! Іди й живи здорова в своїй хатці.
Лисичка йому й одказує:
- Ой, спасибі ж тобі, рачку-неборачку, що ти мене з біди визволив!
Та подивилась на рака, подумала-подумала й каже:
- Як же мені тобі віддячити, мій голубоньку? Хіба ось що: дай я тебе скупаю, бо ти такий чорний, брудний!.. Ось пожди, я тобі літепла на купіль зогрію!
Та взяла розпалила в печі, нагріла окропу і вкинула туди рака: він там і зварився. Лисичка тоді його з’їла. Отак віддячила!..
Се вам казочка, а мені бубликів в’язочка, вам - колосок, а мені - грошей мішок!
ПРО ПАСТУХА
(Казочка-приповістка)
Один пастушок пас отару овечок. Пас, пас та й докучило йому... Пішов собі трохи далі походити. Як пішов, так пішов... Ягідок пошукав, в річці скупався, над берегом очеретину вирізав та дудочку зробив... То така, то сяка розвага знайшлася.
Далі думає: «Треба ж вертатись до овечок, що там вони поробляють?»
Коли приходить до отари, аж виступа проти нього найстарший баран, та як нападеться на нього:
- А ти,- каже,- ледащо таке! Покинув нас та й пішов собі байдики бити! А нема того, щоб нас глядіти? Ну, що якби вовк надбіг або який лихий чоловік надійшов, то тут би й шкода в отарі сталася! Отакий ти недбайливий! Тільки дарма в господаря хліб їси!
Почувши такі речі од барана, пастушок як розсердиться на нього, як скрикне: «А, то ти мені будеш тут просторікувати та лаяти мене? Бач який навчитель найшовсь!» Та як штурхне його з кручі! А то було провалля глубоче-е-енне та обривчасте!..
Упав баран і вбився, пропав! Та ще коли б один баран, а то й овечок багато пропало. Бо вони як побачили, що їх найстарший баран скочив, то тоді своїм звичаєм і собі поскакали за ним услід, у провалля!..
Стоїть пастушок та й думає: «Що ж тепер буде?.. А воно ж баран, може, й по правді казав!..»
У ПРИГОДІ
Пішов раз лев на лови й зустрів мишку. Хотів її з’їсти, вже й лапою надушив. А мишка й каже йому:
- Ой, леве, могутній владарю! Не їж мене, змилуйся наді мною, бідною, маленькою мишкою! Я тобі за те в пригоді стану!
Засміявся лев:
- Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна мишка - мені, цареві над звірями, в пригоді можеш стати?! В якій же це пригоді?
- А хто може теє знати,- каже мишка,- тільки благаю я тебе - зглянься наді мною!..
Зглянувся лев, пустив мишку. Подякувала вона й побігла швиденько до своєї нірки.
Коли це, за яким часом, попався лев у тенета. Б’ється, сердешний, борсається в тенетах, нічого не зробить - ще гірше заплутався в сітку. Аж де не взялась мишка,- одну петельку перегризла, другу... Як заходилась, то таку дірку в тенетах зробила, що й лев виліз! Тоді мишка й каже левові:
- А що, бачиш, і я, маленька мишка, тобі в пригоді стала!
- Бачу,- каже лев,- віддячила ти мені і навчила мене!.. Спасибі тобі.
КАЗОЧКА ПРО ДІДОВУ РУКАВИЧКУ
Був собі дід. Пішов він у ліс та й згубив рукавицю. Лежить рукавиця. Коли це біжить мишка й побачила.
- Що воно таке розчепірилось? - Нюхнула, заглянула: нічого там усередині, добре, тепленько, щільненько. «Се мені буде за хатку!» - подумала мишка. Улізла та й сидить.
Коли це стриба жабка. Надибала рукавицю, побачила, що вона ворушиться, та й питає:
- Хто тут такий?
А мишка озивається:
- Я мишка-стреботушка, а ти хто?
- Я жабка-стрекотушка. Прийми й мене.
- Ну йди, жабко: будем укупі сидіти!
Влізла й жабка. Сидять удвох.
Коли це біжить зайчик. Угледів рукавичку, угледів, що там щось сидить, та й питає здалека:
- А хто тут такий?
А йому й гукають з рукавички:
- Я мишка-скреботушка! Я жабка-скрекотушка! А ти хто такий?
- Я зайчик-лапанчик. Прийміть і мене.
- Ну йди!
Уліз і зайчик. Сидять утрьох.
А тим часом дід оглядівся, що нема рукавиці, та й вернувся. Бачить - лежить рукавичка, а в ній щось ворушиться, та ще й не одно. «Еге, стривай же,- думає дід,- я теє все й заберу!» Схопив швиденько рукавицю, зав’язав мотузочком і причепив собі до пояса. От всі троє й заметалися!
- От тепер край! От тепер ми пропали! - мовить зайчик.- Бідна наша голівка! - І став плакати.
- Та стривай,- каже мишка.- Чого там уже так зараз і умлівати? Не плач! Якось-то буде... Треба ради шукати при лихій годині, а не плакати!
- Якої ради,- пита зайчик, а сам усе лапкою слізки втирає.
- А ось побачиш,- каже мишка. Та спустилась наспід у рукавичку і почала дірочку прогризати. Гризь, гризь... І прогризла.
- Тікаймо,- каже,- тепер! - І вискочила. А за нею й жабка, а за жабкою й зайчик.
Тільки що вискочили, зайчик як побіг, як побіг, то тільки лапки замелькали! А жабка з мишкою розглядаються, де це вони опинилися та куди їм податися. Жабка й каже до мишки: «Ходім до мене, мишко, будем у мене жити». Та й повела мишку до свого болота.
- Ось побачиш,- каже,- як тут гарно! Яке хороше болото!
- Е,- каже мишка,- кому гарно, а кому й ні! Тобі гарно, а я до такого не звикла... Бувай здорова!..
Та й побігла собі. Бігла, бігла, та аж у село забігла. Там жила вона в козака на току, у клуні, в снопках, жила і в бабиній хижі - у буханчиках дірки прогризла, а тепер, може, і у вас у комірці або в хаті, десь у куточку, в нірці оселилася; як побачите її, то розпитайте, як то воно було з тією пригодою, з рукавичкою…
ЖУРАВЕЛЬ ТА ЧАПЛЯ
Був собі журавель, і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка», після закриття браузера.