Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

Він закотив очі.

– Ти й мертвого дістанеш, дівчинко!

– Ви, на жаль, не мертвий, – огризнулася я. – Тому дайте відповідь.

Його брови злетіли, але на моє їдке зауваження агресії не послідувало.

– Став вже своє запитання.

– Навіщо ми їдемо до моєї матері?

– Щоб розібратися в тому, що я підозрюю. Але треба прояснити деякі деталі.

– Гадаєте, справа в моєму батькові? – я допитливо подивилася на нього. – Від нього у мене ці здібності?

– Все може бути. Це найочевидніша версія.

– Від мами ви нічого не дізнаєтесь, – я знизала плечима. – Вона сама нічого не пам’ятає. Лоран вважає, що на неї також поставили блок.

– Є способи знімати такі блоки.

– Ось як? – я пожвавішала. – Тоді чому б не зняти мій? І я пригадаю все сама!

– Цей варіант мені теж спадав на думку. Але зробити це було б украй безвідповідально.

– Чому? – здивувалася я.

– По-перше, я поки що не знаю, на що саме його ставили. По-друге, якби блок було так легко зняти, твій дух-хранитель давно б це зробив. Поки що він тільки розхитує його та шукає лазівки, як його обійти. Уяви, якого рівня має бути магічний вплив, щоб створити такий блок!

Я задумалася. Після того як дізналася, що хтось ніби замкнув щось у моїй голові, я приділяла інформації про блоки максимум уваги. Прочитала все, що було доступно, з цієї теми. Блоки ставилися на навіювання, певні спогади, навіть прояв особливих здібностей. Навіть найслабший блок знімати небезпечно. Особливо якщо це робиться без бажання того, на кого він накладений. Але навіть якщо розум повністю відкритий, той, хто знімає, має бути рівний по силам тому, хто накладав блок. Якщо виявиться слабшим, навряд чи щось вийде.

Пригадала про те, що говорив ректор. Той, хто наклав блок на мене, неймовірно могутній. Але хто й навіщо це зробив? Як би я хотіла все ж таки дізнатися це! Може, на маму вплинули не так сильно, і декан Байлерн зможе зняти блок хоча б із неї?

– Твоє завдання – переконати матір довіритися мені повністю, – знову заговорив лорд Байлерн. – Тоді шанси на успіх зростуть.

– Ви точно їй не зашкодите? – з підозрою запитала я.

– Не довіряєш? – помовчавши, з усмішкою запитав він.

– А повинна?

– Як не дивно, так. Тільки мені ти зараз можеш довіряти на всі сто відсотків.

– І чому ця думка швидше лякає, ніж втішає? – зітхнула я.

Декан не відповів – у цей момент ми під’їхали до будинку Фірдів.

– Ви навіть знаєте, що вдень маму слід шукати тут? – поставила я риторичне запитання.

Зрозуміло, відповіді не дочекалася. Декан виліз із екіпажу і зволив пригадати правила ввічливості, відкривши переді мною дверцята. Протягнуту руку я проігнорувала, вирішивши відповісти йому тою ж монетою, і вилізла з машини. Мовчки пішла до дверей пошти. Гмикнувши, лорд Байлерн рушив за мною.

Дейн чимало здивувався, побачивши мене, але привітно помахав рукою. Біля стійки була клієнтка, і я порадувалася тому, що гном зараз зайнятий. Не хотілося відповідати на запитання, на які й сама не знала відповіді. Лише поцікавилася, прямуючи до дверей у житлові приміщення:

– Мама у себе?

– Вона з Гінні на кухні, – відповів гном, наклеюючи на лист клієнтки марку. – А ти чого так рано?

– Я у справах, – швидко відгукнулася я, проходячи всередину.

Почула, як за моєю спиною Дейн та декан теж обмінялися привітаннями. Цікаво, що саме гном подумав з приводу моєї появи у супроводі декана? Хоча краще мені про це не знати.

Зітхнувши, уявила собі, як швидко розходяться по Арклану плітки. Якщо щодо Дейна ще можна було сподіватися, що теревенити про мене не стане, то його клієнтка навряд чи. Одна з найбільших місцевих пліткарок. Так, гаразд, зараз не можу думати ще й про це. І так проблем вистачає.

Ми переступили поріг невеликої затишної кухоньки. Тут за приготуванням пиріжків спілкувалися Гінні та мама. Малюк Лет теж знаходився поруч і мирно сопів у колясці. При нашій появі на кілька секунд запанувала тиша. Потім обидві жінки схаменулися і засипали нас із деканом привітаннями. Запропонували чай та свіжу випічку. Лорд Байлерн з досадою скривився і відразу взяв бика за роги:

– Пані Глер’є, нам з Летті треба поговорити з вами. Бажано наодинці.

На обличчі мами та Гінні відобразився справжнісінький шок. Цікаво, що вони подумали? Невже про те, що декан прийшов сюди просити мої руки? Я придушила нервовий смішок. Ні, таке мені і в страшному сні не примарилося б!

– Добре. Тоді нам краще пройти до моєї кімнати, – розгублено пробурмотіла мама і рушила до дверей.

Ми с деканом пішли за нею. На Гінні я намагалася не дивитися, хоч і розуміла, що так просто не відбудуся. При першій же нагоді вона засипле мене запитаннями. Гінні у цьому проявляла завидну наполегливість. Доведеться вигадати якусь правдоподібну версію. Може те, що особисті наставники Темної Академії вважають своїм обов’язком знайомитися з родичами підопічного. Маячня, звісно, але раптом повірить.