Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

— Дитячий садок… — зітхнула й поклала іграшку біля квітів.

Вийшовши до Ліама, який чекав у коридорі, удала, що не помічає його зацікавленого погляду. Мабуть, він хотів щось запитати про подарунок, але передумав, бачачи її невдоволений настрій.

— Мел? Коли ти востаннє відпочивала?

— Дуже давно.

У пам'яті промайнула пропозиція Томаса — взяти відпустки та провести час удвох. Вона ладна була дійсно звернутися до керівництва, але те, що сьогодні трапилося в операційній, тепер не дасть можливості навіть натякнути на відпочинок, поки триватиме перевірка.

— У музеї мистецтв буде проходити виставка робіт Моне… Ти не хотіла б приєднатися та відвідати цей захід? Він відбудеться увечері п'ятниці, вхід вільний. Сходимо?

— Не думаю, що це гарна ідея, — скривилася, глянувши на нього. — Але дякую за рекомендацію! Обов'язково сходжу туди зі своїм чоловіком.

Їй складно було не розсміятися, побачивши вираз обличчя Ліама — розгублений та ображений, він ледь стримувався, аби не сказати щось у відповідь.

— Ой, та все! Видихай! Ідемо вже пити ту кляту каву. Робота не чекатиме!

І, нарешті всміхнувшись, Мел пішла вперед, змушуючи застиглого на місці Ліама прийти до тями.

***

На станції було шумно. Приїхавши з виклику, пожежники втомлено розсілися на диванах, обговорюючи буденні справи. Томас, встигнувши прийняти душ та переодягнутися в чисту форму, поправив волосся на чолі й сміливо постукав у двері кабінету лейтенанта Теда Мітчела.

— Дозвольте? — зазирнув усередину.

— Так, Томе, проходь. Що сталося?

Чоловік, років на п'ять старший за нього, у цей час займався змінами у графіку і був заклопотаний кількістю папірців, що лежали перед ним на столі.

— Хотів попросити відпустку на пару тижнів, — Том залишався стояти коло дверей.

— Сідай, — махнув рукою лейтенант. — Як начальник станції, можу поділитися з тобою інформацією про нестачу кадрів — критична. А ти у мене питаєш про відпустку?

Мітчел підняв стос паперів, показуючи їх Томасу:

— Бачиш? Молодь не хоче працювати. Вони обирають більш спокійні професії. У нашому штаті за останній рік звільнилося понад десяток осіб.

Голос лейтенанта був роздратований та засмучений водночас. Але рішення Тома було непохитне.

— Сер, мені це вкрай необхідно! Я можу скористатися законом про відпустки за сімейними або медичними причинами?

— Та сядь уже нарешті, — буркнув Мітчел, знімаючи окуляри. — Яка з цих причин у тебе?

— Сімейна… — Том присів на стілець біля столу, не зводячи погляду з шефа.

— Хм… — відхилився й побіжно роздивився обличчя підлеглого. — Дитину хочете всиновити?

— Ні, — спохмурнів Том. — Шлюб на межі розлучення. Я маю щось вдіяти, аби все виправити.

Мітчел з розуміння кивнув, одразу щось шукаючи у ввімкненому комп'ютері. За дві хвилини напруженого мовчання, він підвів погляд:

— Гаразд, Фостере. Буде тобі відпустка. Але чотирнадцять днів, ні годиною більше! І тільки через те, що я сам нещодавно розлучився з дружиною, тому чудово знаю, як це важко пережити. Нагадай мені пізніше, щоб я встиг оформити на потрібну тобі дату документи.

— Дякую, сер! — Томас миттєво підвівся, адже пролунала чергова сирена, що сповіщала про новий виклик.

— Тобі дякую, що це не прохання про звільнення, — всміхнувся Мітчел, теж підводячись з-за столу.

— Сподіваюся, це не знадобиться, — на ходу викрикнув Том у відповідь, сміючись.

— Хай тобі грець, Фостере! Недоречні жарти, біс би його побрав!

Лейтенант емоційно махнув рукою та побіг до команди, слідкуючи за спритністю підготовки виїзду пожежної машини.

Томас намагався зосередитися на інформації про пожежу, але думки раз у раз поверталися до планів на майбутнє. Він пригадував усі можливі варіанти, куди зможе повезти дружину на відпочинок. Це мало б бути щось романтичне, не надто бурхливе, адже активності їм і так вистачало на роботі. Щось, що допоможе знову зблизитися, побути удвох, при цьому урізноманітнити життя, яке останні роки було навантажене проблемами й суперечками.

Йому було цікаво, як Мел відреагувала на подарунок. Чи всміхнулася? Чи дозволило це їй на мить забути про хаос навколо? Більш вірогідно, що вона сприйняла цей жест, як його спробу вибачення. Та це не надто хвилювало чоловіка. Адже він з нетерпінням чекав настання вечора, щоб скоріше зустрітися з коханою та спокійно поговорити. Можливо, сьогодні Мелісса буде прихильнішою та спокійнішою?