Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

Я пройшла на кухню, господиня у ванну.

- Не бережеш ти себе, дівчинко моя, - долітав до мене голос жінки, - я прийшла б і приготувала. Тобі руку треба берегти, не напружувати зайвий раз.

- Світлано Олегівно, не хвилюйтеся, я ж не ворог своєму здоров'ю, все роблю акуратно, - заспокоювала її, серверуючи стіл та розкладаючи по тарілках їжу.

Настина родичка тільки головою похитала, не схвалюючи моєї впертості. З апетитом наминаючи вечерю, я розповіла господині про дзвінок Кирила, про розмову з ним і Світлана Олегівна щиро пораділа за нас. Коли ми закінчували пити чай, знову пролунав сигнал із мого телефону. Ми здивовано перезирнулися. Я швидко дістала мобільний - дзвонила Лєра.

- Це дівчата, - сказала я Настиній тітці, піднявши на неї очі.

Вона кивнула, а я перепросила, поставила на стіл чашку з недопитим чаєм та пішла у свою кімнату, прикривши двері. Дивно, у нас із подругами було правило дзвонити лише вдень, отже, хочуть поговорити про важливе. Що могло статися такого надзвичайного, щоб вони порушили угоду? Я губилася в здогадках, нічого в голову не приходило. Може, це щось із навчання, важливі новини з консерваторії? Натиснула зелену кнопку.

- Лєра? Привіт, чого так пізно? - я підійшла до вікна й глянула вниз на містечко, що потопало в штучних вогнях. - Щось термінове?

- Звісно, думаєш за просто так тебе б смикала? - почула я нервовий голос подруги.

- Ти іспит провалила, чи що? - спробувала пожартувати я.

- Ріано, до нас приходив Северський, - випалила Лєра одразу, не ходячи навкруги.

- Щ...Що? - запнулася я, серце пропустило удар. - Я не розібрала слів, певно зв'язок поганий, повтори будь ласка.

- Ти чуєш? Алло, Ріанко ?! - шуміла Лерка. - Кажу, твій Данило, розпитував про тебе,- прокричала подружка.

Я сторопіла, намагаючись переварити інформацію.

- Він не мій, - тільки змогла пробурмотіти невпопад, скоріше сама собі, все ще перебуваючи в розгубленості.

- Мужик він, звісно, видний, навіть дуже, - прицокнула язиком руда.

- Лєра... - докір у моєму голосі зупинив киплячі емоції рудої бестії. - Але, як він вас знайшов і звідки дізнався, що ви мої подруги? 

- Смієшся, з такими грошима й можливостями будь-яка інформація буде в нього за клацанням пальців. Та якщо цей перець захоче, то дізнається про тебе все із самих пелюшок, - фиркнула Лерка.

А я остовпіла, враз пригадавши пізній вечір, салон автомобіля Чорного, його знущальний сміх і ті самі слова: "Я знаю Севера, як себе самого, думаєш, герой-коханець не знайшов би способу відшукати тебе? - і подивився з їдкою насмішкою. - Я відповім один раз, щоб у цій чарівній голові не залишилося дурних ілюзій: йому знайти тебе не становило б ані найменших труднощів. Не довелося б навіть напружуватися. Варто було лише клацнути пальцями і він тієї ж години знав би твій новий номер..."

Навіщо я раптом знадобилася пану Северському? Стільки місяців він жив так, начебто мене ніколи й не існувало в його житті, а тут раптом згадав.

- Сподіваюся, ви нічого йому не сказали? - напружилася я.

- А що ми йому могли сказати? Навіть якби й знали, де ти зараз, то без твоєї згоди, звісно ж, не сказали. Але він розпитував, багато запитань було й різних. Слухай, може він усвідомив нарешті свою безпросвітну тупість, тому й шукає тебе? - уже спокійніше сказала Лєра.

Згадала останній погляд Дана, презирливий, сповнений огиди, у ньому читався вирок для брехухи і підстилки Чорного - ось ким я була в його очах. Ні, нічого пан Северський не зрозумів - чоловічі образи та его сильніші за здоровий глузд.

- Лєро, не кажи дурниць, будь ласка, - зітхнула я, - адже я вам усе розповіла.

- Гаразд, як скажеш, подружечко, справа твоя. Але я зобов'язана була тобі зателефонувати.

- Правильно зробила, спасибі.

- Але Ріанка... я думаю, він не повірив тому, що ми несли. Ну ти пам'ятаєш, мовляв, кінець дружби, про Андріану нічого не знаємо і не хочемо знати та іншу ахінею. Він не повірив, чуєш, дивився на нас так... ну, знаєш....уважно й пильно, немов у душу заглядав.

- Знаю, - я зашторила вікна, відійшла до дивана та сіла на його край.

- Мовчки розвернувся і пішов, красивий, зараза. Як я тебе розумію, від такого голову втратити - на раз можна. Загалом, Северський шукає тебе. Ось, що хотіла тобі повідомити, - закінчила Лєра.

- Один шукає, тепер І цей теж, - пробубоніла я.

- Що? - не розчула мене руда.

- Мені все одно, головне, що ви молодці, партизани. Як Настя?

- Настя в шоці, ти ж знаєш, вона натура вразлива, перехвилювалася трохи, а так - все ок.

З кухні пролунав оглушливий дзвін посуду, що б'ється, я здригнулася від несподіванки, що могло там такого трапитися за десять хвилин моєї відсутності?

- Лєра, поговоримо завтра, мені потрібно йти, спасибі вам, дівчата.

- Бережи себе.

- Обов'язково.

Я відчинила двері та поспіхом вийшла на кухню. Настина тітка сиділа на стільці, в оточенні сотень осколків - її чашка з чаєм розлетілася вщент, як чарівне дзеркало тролів. Я підняла очі й завмерла - обличчя Світлани Олегівни було білішим за сніг.

- Вам погано? Де болить? - я підскочила до неї, чимало злякавшись.

- Дівчинко.... - промямлила жінка, поглянувши на мене з жахом та болем. Я бачила, що їй складно говорити.

- Може Швидку викликати? - моє хвилювання зростало.

- Не потрібно, - вона важко ковтнула.

- Я водички зараз дам, - кинулася до фільтра, налила склянку води й подала їй.

- Щойно дзвонив твій терапевт, - Світлана Олегівна замовкла, зробивши кілька ковтків, її руки ходили ходором. - Я просила його про це, якщо... якщо... він сказав....

- Та що сталося? - нічого не розуміючи я дивилася на жінку.

- Вони були сьогодні у нас в поліклініці, Андріано, вони розпитували, - відповіла вона, нервово розстібаючи верхні ґудзики на своїй кофтині.