Читати книгу - "Море, сонце, невагомість, Ганна Калина"

Крокодил належав Ларі і вдало відтіняв беземоційну фізіономію аверійця. Ларі абсолютно спокійно реагував на пасажирів, які тикали в нього пальцями і знімали на відеофони. Аверієць! На відпочинку! Адже на рідній планеті Ларі озера наповнені кислотою, і страх цих гуманоїдів перед водоймами відомий був усім. Але Ларі рвав шаблони і гордо крокував до морських широт, несучи під пахвою свого вірного супутника і надувну підтримку.

Тополь крокував залом космопорту в квітчастій сорочці і строкатих шортах, сховавши безсоромні очі за темними окулярами. Єлизавета знову змінила колір волосся і сяяла в сірому натовпі своїм блакитним хвостом. Виголена скроня була розфарбована в райдужні плями. Одягнена дівчина була теж у щось мікроскопічне і яскраве. У Дениса завжди рябіло в очах від тих фарб, що обирав його пілот, але, поки Єлизавета впевнено тримала штурвал і не косячила, її зовнішній вигляд Дена не турбував.

Катя, як завжди, була на контрасті зі своєю подругою. Проста сукня в дрібну квіточку, з рукавами–ліхтариками і широким воланом по подолу. Щоправда, доповнювали сукню босоніжки на високій танкетці, які робили ноги Каті просто нескінченними. Волосся було укладене у дві невеличкі гульки на потилиці... Не хвостики, але теж чарівно. Ден знову зрозумів, що згадує той вечір у клубі і Катю... у флаері. Поруч із Катею одразу ж з'явилася яскраво–фіолетова туша барваса, яка розполохала відпочивальників ще сильніше, ніж аверієць. Луру муркотів, несучи в зубах улюблений тенісний м'ячик.

Останньою в космопорт прибула Зіна. Навіщо їм у відпустці робот–кухарка, Звіринцев до кінця не зрозумів, але покірно вписав ZIN–2033/1 у список відпочивальників. Екіпаж був наполегливий. Ден? Ден лякав сам себе і зговірливістю, і поступливістю. Невже той вечір настільки розквасив йому свідомість? Відпустка обіцяла бути довгою і складною. Але капітан Звіринцев був не з боязких людей, а тому виклик долі прийняв стійко і рішуче.

– Катю! Давайте я допоможу вам із сумкою! – несподівано для себе пробурмотів капітан.

І сам сторопів від своєї пропозиції. Адже обіцяв дівчині зам'яти незручну ситуацію, і ось тепер...

– А ось… так, – пожвавилася Єлизавета і повісила свою сумку Тополю на шию, – у нас відпустка. Тож ми знову тендітні дівчата, а ви лицарі.

І поки Філіпенко розгублено простягала Дену свою сумку, її більш рішуча подруга вже тягла Катерину до виходу з космопорту.

– Тендітна, ага, – проворчав Філіп, – я ще пам'ятаю твій хук справа.

Капітан теж бачив цей "хук". І бачив його причину, коли раптово зайшов у кают-компанію, де засиділися Тополь і Лазар. Судячи з жесту, доктор мав намір промацати сідничний нерв пілота, але отримав рішучу заборону у вигляді різкого удару в щелепу. Лікар знову сів на диван. Пілот, виляючи стегнами, пішла з каюти. Звіринцев розумно розсудив, що найкраще зробити вигляд, що він меблі.

Грейга обдала новоприбулих відпочивальників вологим повітрям з ароматом йоду і солі. Сонце приголубило шкіру м'якими теплими променями. І організм одразу став ледачим. Захотілося лежати, і не важливо, в шезлонгу чи у воді. Лише б ніхто не чіпав.

***

– Розвійте мене над морем, – із захопленням прокричала Лізка, виходячи на терасу нашого бунгало, – після смерті, звісно.

– Яка настане дуже не скоро, – зі сміхом уточнила я.

– Звичайно! – закивала подруга, а потім різко обернулася. – А що в тебе з капітаном?

Я якраз розбирала сумки, розподіляючи свій мізерний гардероб по полицях. Сенс тягнути купу ганчір'я, якщо всю відпустку я все одно вештатимусь в одному й тому самому купальнику, зрідка змінюючи його на шорти і футболку. Їх у мене аж дві. Я про футболки. Слова Єлизавети застали мене зненацька. Я розгублено втупилася на подругу, притискаючи до грудей піжаму.

– А що? – найбільш нейтральним тоном видихнула я.

Ліза тут же кинулася до мене, азартний блиск в очах подруги не віщував мені нічого доброго. Ліза і всякі справи любовного характеру – вибухонебезпечна суміш.

– Він так на тебе дивився в порту, – тараторила подруга, – і сумки понести допоміг. Хоч я ближче стояла.

– Він просто виявив уважність, – відвертаючись, буркнула я.

– Катько! Зберися! – хапаючи мене за плечі й струшуючи, гаркнула Ліза. – Він тебе клеїть.

Довелося поспішно виплутуватися з чіпких рук подруги і бігти до шафи. Луру бавився тим, що грався з китицями на покривалі, і рятувати мене не поспішав. Нічого тут обговорювати. Ще й проговоритися можна. А капітан ясно дав зрозуміти, що все, що трапилося, – секрет. Тільки дивився при цьому так... так не по-капітанськи.

– Не вигадуй, Лізо, – відмахнулася я, – дурниці не говори. Він командир. Військовий. А особисті стосунки заборонені регламентом і...

– Ми у відпустці, – заявила Лізка, – регламент залишився на роботі. У рамочці, на стіночці. Або чого там у кепа в кабінеті присобачено?

– Посадові інструкції, – поправила я.

Ліза кивала, мовчала і розглядала мене. А я нервово тасувала свій нечисленний багаж і шкодувала, що не можу сама влягтися на полиці в шафі й відсидітися там, поки Лізу не відпустить її черговий напад.

– Філіпенко, колись. Що у вас із ним було?

Як вона це робить? Як?! Це ж рентген якийсь, а не людина. Страшна жінка, наш пілот. Бездушна, і безсовісна. Он стоїть, очима свердлить.

– Переспали? – притискаючи до грудей долоню, видихнула Ліза.

– Ні! – я від переляку навіть піжаму впустила.

– Даремно, – понуро повідомила подруга, – хоч би спробувала, які вони, справжні чоловіки. А то вічно всякий набрід збираєш.

У Лізу полетів пляжний рушник. Я пішла на терасу. Але який рушник зупинить подругу, готову кістьми лягти на благо чужого щастя? Навіть коли подругу й не просять це щастя будувати? Кому це важливо, коли вже прорізалися крила і в руках блищить лук Купідона. Ховайся!

– Катю, мені потрібні подробиці, – не вгамовувалася Ліза, – що ти таке зробила, що наш кеп сьогодні в порту весь слиною стік.