Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

– Як із картинки.  Сін, він теж гарний, очей не відірвати.  Інших  я не бачила, але думаю, що вони не гірші.   У світі людей таких точно не зустрінеш!

– От би дізнатися, як звуть того, який зі мною був, –  зітхнула вона мрійливо.

– Вілмор, –  відповіла Гайя, з легкістю згадавши ім'я, яке називав їй Тешеб. 

–  Вілмор, – повільно,   ніби смакуючи повторила Карина. – Цікаво, який він? 

І дівчина блаженно заплющила очі, намагаючись уявити, який  вигляд  може мати той, кого вона  кохає.

– Тобі ж з ним добре було? – запитала Гайя.

– Не  уявляеш,   наскільки добре! –  відповіла Карина  з придихом, –  Досі сниться так яскраво, барвисто, ну зовсім, як  наяву, і я прокидаюся, вмираючи від бажання! Ах, як він мене цілував! 

Гайя розсудливо промовчала про звичку Богів Повного Місяця обмінюватися на ритуалі обраними дівчатами.

– То ти  втекла, бо було занадто добре? – Карина прочинила один  і хитро  подивилась  на подругу.

– Ні! Я сказала Тешебу,  що хочу більшого,  більш міцних  стосунків, а відмовив! –  промовила Гайя с байдужим виразом. 

–  Отакої! Ти йому ще й умови виставляла?

–  То були не умови!  Я просто хотіла зрозуміти, чого мені чекати, – вона знизала плечима.

–  Ти відважна! Не думаєш, що він тобі за це... ну  якось  помститься? За твою втечу…

– Ні!   Швидше, навпаки, він  зітхне  із полегшенням і повернеться  до свого колишнього  розгульного життя...

– Гайко, ти плачеш? – вигукнула Карина, із занепокоєнням заглядаючи їй в обличчя.

– Нічого подібного! – Гайя люто струснула головою і  різко  вислала Магістра вперед.

–  Стривай... То це ревнощі? – Карина поскакала слідом, на ходу намагаючись намацати носком чобота загублене стремено.

Гайя зупинилася в дальньому, затемненому кутку манежу, де були складені смугасті планки для тренувальних бар'єрів. 

Вона квапливо витерла сльози і почала розчісувати пальцями густу гриву Магістра.

– Не  тікай  від відповіді!  

–  Що ти хочеш почути?

–  Ти закохалася в нього, так?

–  А ти? –  відповіла Гайя запитанням на запитання.

–  Можливо, але я усвідомлюю, що ніколи його більше не побачу!

– Але Тешеб дозволив мені думати інакше! Він поводився так, немов ми... ми... Тихо! –  Гайя напружилася і навіть на стременах підвелася, спрямувавши погляд у напрямку входу.

–  Що там? –  занепокоїлася Карина, –  Нас підслухали?

Гайя не відповіла і  поїхала  назустріч Максу, який  якраз входив у манеж. 

Наблизившись,  вона звісилася вниз, підставивши йому щоку для поцілунку.

– Потренуєшся з нами?  –  поцікавилася рівним голосом, що  ніяк не видав її недавніх сліз.

– Я спершу берегом збирався проїхатися, але подивився, що занадто слизько, –  відповів Макс, по-хазяйськи кладучи долоню на її, обтягнуте чорними бриджами, стегно:  –  А ви довго ще?

–  Це хто? Чому не знаю? –  спитала, під'їхавши, Карина і почала безцеремонно Макса роздивлятися.

–    Макс –  син друга мого батька і мій наречений. Макс усього три дні як із Бразилії прилетів, зупинився в нас, –  відповіла  Гайя, –  Макс, а це Карина, моя найкраща подруга...

Карина розправила плечі, усміхнулася і якомога граціозніше випрямилася в сідлі.

Макс злегка схилив голову на знак поваги.

–  Якщо не заваджу, то, звісно, приєднаюся до вас,  –  сказав він, – Уже попросив конюха осідлати коня.

– А чому не сам? Не вмієш? –  несподівано піддражнила його Карина.

– Кінь чужий, і я не знаю особливостей будови його спини,  – спокійно відповів Макс, легенько поплескавши Гайю по стегну, – Тож я зараз… 

–  Який гарний! –  засміялася Карина, коли він  пішов з  манежу, – Чаклун?

–  Так. 

–  Звідки?

–  Із Ріо.

–  Бразилець, мулат-красень! Спекотний і пристрасний! А чому я його раніше не бачила?

– Він до нас раніше не приїжджав. Я з ним там, у Ріо і познайомилася.  На карнавалі.

–  А коли він встиг твоїм нареченим стати? 

– Учора. 

–  Ага! – розуміюче кивнула Карина. –  Клин клином? Від нав'язливого кохання?

–  А сама як збираєшся справлятися?

– Теж кого-небудь собі заведу!  Або Макса цього в тебе відіб'ю, адже красунчик! –  засміялася Карина.

–  Та забирай, не шкода!

– Гаразд! –  Карина перестала сміятися, – Я, справді, все розумію… Мені, звісно, легше – я  його обличчя не бачила і задушевні бесіди  з ним м не вела! Ти на навчання  в понеділок підеш?

– Так. Адже життя ніхто не відміняв! – відповіла Гайя з філософською приреченістю.