Читати книгу - "Грішна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона пішла на кухню, взяла телефон і набрала номер пейджера Ріццолі. Коли за кілька хвилин пролунав дзвінок, вона мало не підскочила.
— Мушу вам дещо сказати, — мовила Мора.
— О пів на сьому ранку?
— Треба було ще вчора сказати агентові Діну, коли він ще був тут. Але я вирішила промовчати. Поки не поговорю з Віктором.
— Віктор? Це ваш колишній чоловік?
— Так.
— А він тут до чого?
— Гадаю, він знає, що сталося в Індії. У тому селищі.
— Це він сказав?
— Не зовсім. Саме тому вам треба викликати його на допит.
19
Вони сиділи в автомобілі Баррі Фроста біля готелю «Колонада»: Фрост і Ріццолі попереду, Мора позаду.
— Може, спочатку я з ним поговорю? — спитала Мора.
— Вам краще лишитися тут, док, — відповів Фрост. — Невідомо, як він відреагує.
— Якщо з ним говоритиму я, він, може, не так опиратиметься.
— Але якщо він озброєний…
— Мене він не скривдить, — сказала Мора. — І я не хочу, щоб ви кривдили його, це зрозуміло? Ви його не заарештуєте.
— А якщо він не захоче йти з нами?
— Він піде. — Вона відчинила двері автомобіля. — Я розберуся.
Вони піднялися ліфтом на четвертий поверх, разом з юною парою, яка, певно, дивувалася з цієї похмурої трійці. Підперта обабіч Ріццолі та Фростом, Мора постукала у двері 426-го номера.
Минула мить.
Вона вже збиралася постукати знову, коли двері нарешті відчинилися й перед нею постав Віктор. Очі в нього були втомлені, обличчя безмежно сумне.
— Я все думав, що ж ти вирішиш, — мовив він. — Уже сподівався, що…
Він похитав головою.
— Вікторе…
— Але тут, певно, немає чому дивуватися. — Віктор глянув на детективів, які стояли перед дверима. Гірко засміявся. — Наручники принесли?
— Наручники не потрібні, — сказала Мора. — Вони просто хочуть поговорити.
— Так, авжеж. Поговорити. Мені зателефонувати адвокатові?
— Як хочеш.
— Ні, це ти мені скажи. Мені потрібен адвокат?
— Тільки тобі це відомо, Вікторе.
— Перевіряєш, так? Лише винний наполягає на адвокатові.
— Адвокат — завжди хороша ідея.
— Тоді я йому не телефонуватиму, просто щоб довести тобі. — Він подивився на детективів. — Мені треба взутися. Якщо ви не проти.
Розвернувся й пішов до шафи.
— Можете зачекати тут? — спитала Мора в Ріццолі й пішла за Віктором до кімнати. Двері зачинилися за нею, даючи їм останню мить приватності. Він сидів у кріслі, зашнуровував черевики. Мора помітила, що його валіза лежить на ліжку.
— Збираєш речі, — сказала вона.
— Мій рейс відлітає о четвертій. Але, гадаю, доведеться змінити плани, чи не так?
— Я мусила їм сказати. Вибач.
— Авжеж мусила.
— Я не мала вибору.
Віктор підвівся.
— У тебе був вибір, і ти його зробила. Здається, тут більше нічого не скажеш. — Він перетнув кімнату, відчинив двері й оголосив: — Я готовий.
Тоді передав Ріццолі свої ключі.
— Припускаю, ви захочете обшукати авто, яке я орендував. Синя «Тойота», стоїть на третьому поверсі гаража. І не кажіть, що я з вами не співпрацював.
Далі по коридору його повів Фрост. Ріццолі потягла Мору за рукав, затримуючи, поки чоловіки рушили до ліфтів.
— Тут вам краще відійти, — сказала вона.
— Це я вам його видала.
— І саме тому не можете в це втручатися.
— Він був моїм чоловіком.
— Саме так. Вам краще відступити й залишити це нам. Ви розумієте.
Авжеж вона розуміла.
І все одно спустилася за ними. Сіла в автомобіль і супроводила їх до «Шредер Плаза». На задньому сидінні авто Фроста вона бачила Віктора. Одного разу, коли вони зупинилися на світлофорі, він озирнувся на неї. Їхні погляди зустрілися крізь скло, на одну мить. Тоді він відвернувся й більше на неї не дивився.
Поки Мора знайшла місце, де лишити автомобіль, і зайшла в головний офіс поліції Бостона, Віктора вже відвели нагору. Вона піднялася на другий поверх і пішла до відділу розслідування вбивств.
Баррі Фрост перехопив її.
— Вам туди не можна, док.
— Його вже допитують?
— Ріццолі з Кроу розберуться.
— Я віддала його вам, чорт забирай. Принаймні дозвольте послухати, що він скаже. Я можу подивитися з сусідньої кімнати.
— Вам доведеться зачекати тут. Будь ласка, докторко Айлс, — м’яко додав він.
Мора зустріла його співчутливий погляд. З усіх місцевих детективів він був єдиним, хто добрим поглядом міг угамувати її протест.
— Може, посидите тут, у мене за столом? — запропонував Фрост. — Я принесу вам кави.
Вона опустилася в крісло й подивилася на фото на Фростовому столі — певно що дружина. Приваблива білявка з аристократичними вилицями. За мить він уже приніс їй каву, поставив на стіл.
Мора її не торкнулася. Усе дивилася на знімок дружини Фроста й думала про інші шлюби. Про їх щасливий кінець.
Віктор Бенкс Ріццолі не подобався.
Він сидів за столом у кімнаті для допитів, спокійно посьорбував воду — розслаблений, наче це звичний день. І привабливий, це вона могла визнати. Надто привабливий. Джейн окинула оком поношену шкіряну куртку, штани кольору хакі, і це нагадало їй першокласного Індіану Джонса, тільки без батога. До того ж він мав медичний ступінь і вагому репутацію в гуманітарній сфері. О так, дівчата на таке ведуться. Навіть докторка Айлс, завжди така врівноважена й крута, віддала серце цьому типові.
«І ти її зрадив, сучий ти сину».
Праворуч від Ріццолі сидів Даррен Кроу. Вони заздалегідь домовилися, що говоритиме переважно Джейн. Віктор поки поводився холодно, але йшов на співпрацю, відповідав на її вступні запитання коротко, наче хотів якомога швидше з усім цим покінчити. Як чоловік, який не відчуває особливої поваги до поліції.
Нічого, коли вони закінчать, він її поважатиме.
— І давно ви в Бостоні, містере Бенкс? — запитала Ріццолі.
— Доктор Бенкс. І я вже казав, що провів тут близько дев’яти днів. Прилетів уночі минулої неділі.
— Ви сказали, що прилетіли сюди на зустріч?
— З деканом Гарвардської школи охорони здоров’я.
— Мета зустрічі?
— Моя організація має домовленість про співпрацю з багатьма університетами.
— Ваша організація — «Єдина Земля».
— Так. Це міжнародна медична доброчинна організація. Ми відкриваємо клініки в усьому світу і, звісно ж, радо вітаємо майбутніх лікарів і медпрацівників, які хочуть стати волонтерами. Студенти здобувають реальний досвід. А ми користуємося їхніми вміннями.
— Хто організував зустріч у Гарварді?
Бенкс знизав плечима.
— Це звичний, рутинний візит.
— Хто його ініціював?
Мовчання. «Попався!»
— Ви, чи не так? — вела далі Ріццолі. — Ви зателефонували в Гарвард два тижні тому. Сказали деканові, що все одно будете в Бостоні, тож можете до нього заїхати.
— Мушу підтримувати зв’язки.
— Для чого ви насправді приїхали в Бостон, докторе
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішна», після закриття браузера.