BooksUkraine.com » Фентезі » Раніше, ніж їх повісять 📚 - Українською

Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

173
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Раніше, ніж їх повісять" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 174
Перейти на сторінку:
північанина не можна було назвати веселим навіть за найкращих обставин, але тепер його обличчя було по-справжньому похмуре.

— Добрий вечір, — промовив Вест північною мовою.

— Думаєш? Бетод щонайбільше за п’ять днів шляху від вашого табору.

Вест затремтів: холод неначе раптом проникнув під його плащ.

— П’ять днів?

— Якщо він стояв на місці, відколи ми його бачили, а це сумнівно. Бетод ніколи не полюбляв стояти на місці. Якщо він іде на південь, то йому, можливо, лишається три дні шляху. Навіть менше.

— Скільки в нього людей?

Шукач облизав губи. Довкола його обличчя на морозному повітрі заклубочилося власне дихання.

— Я сказав би, що десять тисяч, але позаду можуть бути ще.

Вестові стало ще холодніше.

— Десять тисяч! Так багато?

— Так, тисяч із десять. Головно трели.

— Трели? Легка піхота?

— Легка, але не така, як цей ваш мотлох. — Тридуба насуплено оглянув подерті намети та погано розкладені багаття, що готові були погаснути. — Бетодові трели худі та закривавлені від боїв і міцні, як дерево, від переходів. Ці засранці можуть бігати цілий день, а потім ще й побитися, як буде треба. Лучники, списоносці, усі добре підготовлені.

— Там багато карлів і не тільки, — пробурмотів Шукач.

— Так і є, з міцною кольчугою, з добрими клинками, та ще й коней мають удосталь. Є, без сумніву, й Імениті. Бетод привів із собою найкращих з-поміж найкращих, і серед них є добрі воєводи. А ще є диваки зі сходу. Дикі люди з-за Крінни. Він, певно, розсіяв трохи хлопців на півночі, щоб за ними потім ганялися твої приятелі, а найкращих своїх бійців привів на південь, битися з найслабшими серед ваших. — Старий воїн безрадісно оглянув зачуханий табір із-під густих брів. — Не ображайся, та, як на мене, у бою на вас не чекає ні хріна доброго.

Найгірший можливий результат. Вест ковтнув.

— Як швидко може пересуватися така армія?

— Швидко. Їхні розвідники можуть прийти до нас післязавтра. Основні сили — на день пізніше. Це якщо вони прийдуть одразу, а чи буде так, важко сказати. Бетод цілком може спробувати перейти річку нижче за течією та обійти нас іззаду.

— Іззаду? — Вони не були готові навіть до передбачуваного ворога. — Звідки він міг знати, що ми тут?

— Бетод завжди мав дар здогадуватися про дії своїх ворогів. Мав на них добре чуття. А ще йому, гадові, таланить. Він обожнює ризикувати. На війні ж нема нічого важливішого за добрий талан.

Вест роззирнувся довкола і кліпнув. Десять тисяч загартованих у бою північан нападуть на їхній убогий табір. Щасливих, непередбачуваних північан. Він уявив собі, як силкується розвернути недисциплінованих рекрутів, що стоять по кісточки в багнюці, та намагається їх вишикувати. Буде м’ясорубка. Вийде ще один Чорний Колодязь. Але їх принаймні застерегли. У них три дні на те, щоб підготувати оборону, а ще краще — розпочати відступ.

— Треба негайно поговорити з принцом, — сказав він.

Коли Вест різко підняв запону намету, у студене нічне повітря полинула тиха музика й тепле світло. Він, пригнувшись, із неохотою ввійшов усередину, а за ним одразу ввійшли двоє північан.

— Ради мертвих... — пробурмотів Тридуба, озираючись із роззявленим ротом.

Вест уже й забув, яким чудернацьким помешкання принца має видаватися новачкові, тим паче не знайомому з розкошами. Воно було не наметом, а радше величезною залою з пурпурової тканини заввишки щонайменше десять кроків, обвішаною штирійськими гобеленами та застеленою кантійськими килимами. Тутешні меблі більше пасували палацу, ніж табору. У величезних різьблених шафах і золочених скринях містився незліченний гардероб принца, якого вистачило б на цілу армію модників. Гігантське ліжко з балдахіном саме по собі перевершувало розмірами більшість наметів у таборі. Ретельно відполірований стіл в одному кутку прогинався під вагою численних делікатесів, виблискуючи у світлі свічок срібними й золотими тарелями. Важко було уявити, що всього за кілька кроків звідси комусь тісно, холодно та не вистачає харчів.

Сам кронпринц Ладісла розвалився у величезному кріслі з темного дерева — можна сказати, на троні, — оббитому червоним шовком. В одній руці він недбало тримав порожній келих, а другою вимахував туди-сюди в такт музиці у виконанні квартету, що у віддаленому кутку, тихенько бренькаючи, пощипував свої блискучі інструменти й подмухував у них. Його високість оточували четверо офіцерів зі штабу, бездоганно вбраних і модно знуджених. Серед них був молодий лорд Смунд, який за останні кілька тижнів став чи не найбільш осоружною Вестові людиною на всьому світі.

— Це чудово вас характеризує, — голосно торочив Смунд принцові. — Розділяти табірні труднощі з простими вояками завжди було чудовим способом завоювати їхню повагу...

— А, полковник Вест! — гукнув Ладісла. — І двоє його розвідників-північан! Яка радість! Прошу, неодмінно поїжте!

Він недбало, п’яно змахнув рукою, показуючи на стіл.

— Дякую, ваша високосте, але я вже поїв. У мене є новини, надзвичайно...

— Або випийте вина! Неодмінно випийте вина, воно з прекрасного врожаю! Куди поділася та пляшка?

Він понишпорив у себе під кріслом.

Шукач тим часом уже підійшов до столу й схилився над ним, обнюхуючи його... як пес-шукач. Підхопив брудними пальцями з тарілки великий шматок яловичини, обережно його склав і цілком запхав до рота на очах у Смунда, який зневажливо скривив вуста. За звичайних обставин це було б ніяково, але Вест мав серйозніші проблеми.

— Бетод щонайбільше за п’ять днів шляху від нас, — мало не прокричав він, — і з ним більша частина його сил!

Один з музикантів утратив контроль над смичком і взяв верескливу, негармонійну ноту. Ладісла різко підвів голову й мало не вислизнув із крісла. Навіть Смунд і його товариші виринули зі своїх лінощів.

— П’ять днів, — промимрив принц охриплим від захвату голосом. — Ви впевнені?

— Можливо, щонайбільше три.

— Скільки їх?

— Аж десять тисяч, і всі вони бува...

— Чудово! — Ладісла ляснув по підлокітнику крісла, як по обличчю північанина. — Ми з ними в рівних умовах!

Вест ковтнув.

— Щодо чисельності, ваша високосте, може, й так, але не щодо якості.

— Та ну вас, полковнику Вест, — пробурчав Смунд. — Один добрий боєць Союзу вартий десятьох таких, як вони.

Він зверхньо поглянув на Тридубу.

— Чорний Колодязь показав, що це було б фантазією, навіть якби наші люди були як слід нагодовані, вишколені та оснащені. А це не стосується нікого

1 ... 59 60 61 ... 174
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раніше, ніж їх повісять», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Раніше, ніж їх повісять"