Читати книгу - "Сестри крові"

— А то й не буде для них. Я збираюся виготовити гранати.

— З чого?

— Та от назбираю різних кухликів та горщиків і приготую для них добру начинку.

Порохарі здивовано перезирнулися, але обіцяли приготувати суміш.

— А ще мені треба, — казав Айзек, аби хтось виліпив гранати з глини і випалив їх.

— Я цим займуся, — зголосився Каспер. — Під північною стіною є чимало глини.

Робота закипіла, всі зібрані на замку кухлики були набиті порохом, з якого стирчав ґнотик. Коли ж вони закінчилися, то Касперові хлопці стали випалювати глиняні гранати і теж їх начиняти порохом. До кожної такої гранати приробляли вушка, як у кухлику, щоб, зачепивши списом за вушко, можна було краще розмахнутися і пожбурити гранату якнайдалі.

10 жовтня о четвертій пополудні повстанці разом із татарами пішли на штурм, вкривши гору строкатим килимом з південного сходу. То було наше найслабше місце з замковими воротами й порівняно пологим доступом на гору, яка не була заросла деревами, а узбіччя її були зовсім голі. Це дозволяло повстанцям тягнути до воріт дванадцять возів зі штурмовими драбинами й ховатися за ними від куль та стріл. З усіх боків лунав гучний галас. Коли повстанці сягнули середини гори, наші вдарили по них з мушкетів. Хоча повстанцям вдалося, ховаючись під возами, підкопувати мури й робити виломи дрючками, окованими залізом, підбадьорюючи себе: «Нуте молодці! Нуте!»

Вони навіть під градом каміння, стріл і куль намагалися приставити до мурів драбини й спинатися по них, але тоді вже на допомогу кулям з муру летіло каміння, цеглини, колоди, горщики й мішки з піском. Полетіли й гранати, що їх наготували Айзек із Каспером, гранати розривалися, вистрілюючи в різні боки цвяхи, посічені дроти й камінці. Татари натомість пускали вгору цілі хмари стріл, які сипалися нам на голови, аж усі дахи мов щетиною вкрилися. Наші трималися мужньо, хоч не раз і страх проймав по самі вуха, а тут ще почав дошкуляти голод, і наостанок забракло пороху й ґноту.

Я стріляла з арбалета, хлопчаки приносили мені татарські стріли. Айзек і Каспер разом з усіма спихали приставлені до муру драбини довгими тичками, шпурляли каміння і лили смолу. Але найбільший ефект мали таки гранати, вони бахкали з приголомшливим гуком, ранячи відразу кількох нападників. Першу хвилю штурму нам вдалося зупинити, і вона в безладді відкотилася, залишаючи по собі повно трупів. А однак вони того дня ще сім разів йшли на приступ і сім разів відступали. Зі Львова нас підтримували, стріляючи з вежі Успенської церкви та з Галицької брами, не жалкуючи куль.

Увечері частина передміщан, від яких не було жодної користі в обороні замку, страждаючи від нестачі їжі й води, попросилася, щоб їх випустили. Браму відчинили, але бурґграф наказав вигнати й решту втікачів, більшість із яких були русинами, яким і так нічого не загрожувало, а прогодувати й напоїти всіх було неможливо. Незабаром штурм поновився, бо передміщани, яких було вигнано з замку, повідомили повстанцям, що замок насправді не такий міцний, як здається, та що оборонців обмаль. Але й цей штурм не повівся, нападники, биті з двох боків, з замкових мурів і з міста, мусили відступити, забираючи з собою поранених.

Ніч минула спокійно, ми спали як убиті, а з королівського арсеналу нам прислали куль, пороху і ґнотів. Зранку сурмачі знову нас підняли, повстанці рушили в атаку, підступивши до самих мурів, і намагалися виламати браму. Можна було тільки дивуватися їхній відчайдушності, вони не берегли себе, засіваючи тілами підступи до мурів. Врешті цей штурм увінчався частковим успіхом: селяни здобули зовнішню браму, але була ще внутрішня, важча до здобуття, і знову вони мусили відступити.

По обіді бурґграф послав кількох передміщан та селян по воду до джерела, ходили вони туди кілька разів і щасливо поверталися, але одного разу поміж них замішалися повстанці. Хтось із передміщан доніс це бурґграфу, а той, побоюючись, що прониклі повстанці вночі відчинять браму, усіх новоприбулих наказав постріляти й шаблями порубати. Але ці заходи безпеки виявилися недостатніми, не всіх шпигунів було виловлено, бо вночі хтось-таки забив цвяхи в запали кількох гармат і намочив ґноти.

Вночі з 12 на 13 жовтня сотня Миколи Небилиці з полку Кривоноса тихенько стала підкрадатися до замку. Наші чатові, натомлені за день, задрімали, вогні на мурах одні за одними погасали, а це був певний знак, що варта заснула. Каспер, який у ту ніч ніс варту на вежі, теж дрімав, але чуйне його вухо вловило брязкіт зброї, шум каміння, яке котиться згори, зачеплене чиєюсь ногою, кашель і пугукання. Він подивився вниз і побачив майже під самими мурами повстанців, вхопив сурму й зчинив переполох. Вояки кинулися до стін. І тут Господь про нас знову згадав і послав сильну зливу, яка миттєво намочила пістолі й мушкети ворога. Повстанці відступили.

13 жовтня запанував повний спокій, а селяни не виявляли нічим свого ворожого настрою, і наш хоробрий бурґграф разом із замковими вояками, потерпаючи від спраги й голоду, утік до наріжної південно-західної вежі, а з неї через вікно й до міста. На замку залишалася лише чота піхоти львівського повіту під орудою поручника Рибінського.

На щастя, нашим міщанам не сподобалася така легкодухість, адже умови Хмельницького ще не були виконані, тому вояків напоїли, нагодували та присилували повернутися назад, забезпечивши їх порохом та кулями. 14 жовтня селяни захопили зовнішню браму, але не змогли подолати внутрішню. Тут уже не витримали нерви бурґграфа, бо коли селяни знову пішли на штурм, він уже разом з Рибінським чкурнув, залишаючи нас на Божу волю. Вранці 15 жовтня передміщани допомогли ворогові проникнути через внутрішню браму, селяни і татари увірвалися в покинутий військом замок, як вовки до вівчарні, та почали сікти усе, що бачили. Першим на дитинець вискочив велетенський татарин, що вимахував шаблею на всі боки, сіючи смерть. Ніхто його не міг подолати, лише Касперові вдалося розчерепити йому голову своїм мечем. Я ховалася нагорі в кутовій вежі й стріляла, доки стріли були. В підніжжі вежі рубалися Каспер з одчайдухами, колов вилами Айзек, але рішенець наближався. Я провела рукою по закіптюжених обсмалених стінах і вимастила обличчя, щоб не впізнали в мені дівчину, вийняла шпагу й боронилася на сходах скількимога, проштрикнула одного кияка й одного татарина, але аркан упав на мене, скрутив і не дав розвернутися, але шпаги я не покинула, сховала її в піхви. За хвилю мене вже