Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Вулиця потопала в напівтемряві. Дощ дрібно стукав по бруківці, збиваючи пил і змиваючи сліди. Олена й Ігор, притулившись до стіни, чекали сигналу від Ліни. Поруч — Марко, напружений, як струна, поглядав у кут — де за хвилину мало початися все, що змінить їхні життя.

— “Ти впевнена, що це спрацює?” — Ігор схилився до Ліни, шепочучи прямо їй на вухо.

— “Впевнена на 60%. Решта — імпровізація,” — сухо відповіла вона й усміхнулася куточком губ.

— “От люблю я цю твою чесність,” — буркнув Марко.

— “Тихо,” — стишила їх Олена. Її серце билося, як барабан. Але в очах з’явилася холодна рішучість. — “Вони йдуть.”

В арці з’явилися троє. Один з них — знайоме обличчя з фото: Віталій Боровський. Його постава, погляд, манера рухів — усе видавало в ньому того, хто звик керувати.

— “Віталій,” — прошепотів Ігор, стискаючи кулаки.

— “Тихо,” — Ліна кивнула Олені. — “Тільки за сигналом.”

Але раптом Боровський… підняв руки.

— “Ігоре, виходь. Ми маємо поговорити.”

Усі завмерли. Ігор напружився, але Олена стиснула його руку.

— “Він знає, що ми тут. Гратися далі без сенсу.”

Ігор кивнув — і вийшов. Його кроки луною розкотилися порожньою вулицею.

— “Ти завжди вмів створювати проблеми,” — спокійно промовив Боровський. — “Але тепер усе інакше. Я не ворог.”

— “Справді?” — Ігор насупився. — “А вибухи? Переслідування? Зради?”

— “Це не я. Це ті, хто стоїть за мною,” — Боровський зітхнув. — “Я допомагаю тобі. Але час грати проти своїх.”

З-за спини Боровського вийшла… Ніна. Вона була схожа на примару — мокре волосся, втомлене обличчя, але все ще красива й небезпечна.

— “Привіт, Ігорю,” — її голос прозвучав, як лезо. — “Скучив?”

Олена в тіні мимоволі здригнулася, серце стиснулося. Але Ігор навіть не кліпнув.

— “Що ти тут робиш, Ніно?”

— “Рятую тобі життя. І собі також,” — вона кинула погляд на Боровського. — “Ти й гадки не маєш, у що ми всі втягнуті.”

Ліна шепнула Олені:

— “Ми виходимо. Вони грають на два фронти.”

Марко нахилився до Олени:

— “Ти довіряєш йому?”

— “Ні. Але мені цікаво, що буде далі,” — відповіла Олена, стискаючи папку з доказами.

Боровський тим часом підійшов до Ігоря.

— “Послухай. Є хтось значно гірший за мене. Той, хто хоче розчавити і тебе, і мене. Якщо ми не об’єднаємось, завтра ти прокинешся… вже мертвим.”

Раптом почувся постріл. Куля вдарилася поруч із головою Ігоря. Олена закричала:

— “Ігоре!”

Вони усі кинулися в укриття. З дахів сипалися уламки. Пастка спрацювала, але не так, як вони думали: на них полював хтось третій.

— “Чорт забирай!” — кричав Марко, прикриваючи Ліну. — “Хто це?!”

Боровський тягнув Ніну за руку:

— “Вони прийшли раніше, ніж я думав.”

Ігор схопив Олену.

— “Біжимо!”

Вони летіли вузькими провулками, чуючи за собою крики й постріли. А попереду… ще один силует, що чекав на них у темряві.

І знову — нові питання.
Хто насправді Боровський?
На чий бік перейде Ніна?
І хто цей невідомий, що тягне нитки з-за лаштунків?