Читати книгу - "Наказано вижити"

сказав Мюллер. — Гелен передав мені всі ті документи про Росію, Югославію, Польщу, частково про Францію, які я в нього просив. Це — унікальні матеріали, безумовно. Якщо цінності «музею фюрера» в Лінці обчислюються сотнями мільйонів марок, то справи Гелена просто не мають товарної вартості. Я мав намір доручити Штірліцу роботу по підбору та обліку цього кладезя інформації про тих людей, які високо стоять у Парижі, Москві, Белграді й Варшаві, до яких ми — в майбутньому — зможемо підходити. Папки з паперами Гелена треба перетворити в п'ятдесят сторінок; я певен, що ІІІтірліц упорався б з цим краще за інших…

— Посадіть на цей вузол когось із тих, хто зможе пронести першу прикидку, підготувати все до грунтовної роботи, систематизувати її.

— Я не хочу хвалити Штірліца в очі, але краще за нього ніхто не зможе охопити цієї справи. Якщо хтось почне готувати й систематизувати, потім буде важко розформувати справу по секторах: армія, промисловість, ідеологія.

Мюллер спроквола глянув на Штірліца, немовби ждав, що той допоможе йому, скаже «я згоден розпочати попередню роботу негайно, а після першої прикидки одразу ж поїду в Лінц», але Штірліц мовчав, не відводячи очей від Бормана, ніби показуючи цим, що він позбавлений права на остаточне рішення.

— Ні, — сказав Борман, — усе-таки туди треба їхати саме Штірліцу, бо, на думку експертів Айгрубера, передачі зорієнтовано на Даллеса, на його центр… На фронті поки що спокійно, хоч військові й лякають нас можливою атакою росіян. Штірліц — з властивим йому тактом — проведе роботу в Лінці за три — п'ять днів і повернеться, щоб готувати матеріали Гелена…

І знову Штірліц обійшов Мюллера, бо підвівся з крісла перший, даючи цим зрозуміти, що він вважає розмову закінченою — наказ Бормана для нього ясний і прийнятий до виконання.

Мюллеру нічого не залишилося, як сказати:

— Пробачте, дружище, чи не могли б ви зачекати в приймальні? У мене конфіденційне питання до рейхслейтера.

Штірліц вийшов.

— Рейхслейтер, — знову кашлянувши, мовив Мюллер, — Вітлоффа, якого підготував доктор Менгеле для засилання в російський тил, уже перекинули ваші люди?

— Ні ще. Чому це вас цікавить? Від кого прийшла інформація про нього?

— Від ваших же людей. Там, в охороні «АЕ-2», є мій знайомий з часів Мюнхена, не лайте його, для нього я не що інше, як маленький зліпок з вас… Цікавить мене Вітлофф тому, що та гра проти росіян, про яку я вам недавно говорив, входить у завершальну стадію, і мені потрібні віддані люди, віддані не комусь, а саме вам, партії… Мій план вивірений, уточнений: настав час ідею перетворювати в справу…

…Чекаючи Мюллера в приймальні, прислухаючись до тиші, що панувала тут — нальотів не було, телефони мали тільки три виходи: на Гітлера, Гіммлера й Кейтеля, ні з ким іншим рейхслейтера не з'єднували, — Штірліц сказав собі: «Треба виходити з гри, поїздка в Лінц — останній шанс. Усе, що можна було зрозуміти, я зрозумів, вище голови не стрибнеш. Слова Бормана про зрадника, що працює біля Мюллера, були, звичайно, випадковістю, але ця випадковість коштувала мені майже серцевого приступу. А про те, що вони зберігають у штольнях, я не маю права передавати в Центр, і так доводиться ламати голову, де брехня, а де правда, і зв'язкового немає, і, мабуть не буде, я став об'єктом двосторонньої гри, але якщо я бодай трохи можу зрозуміти наших, то тутешніх я взагалі перестав розуміти. Або ж вони хворі люди, нездатні збагнути, що відбувається. З Берліна мені не вибратися, думати про те, щоб пробитися звідси на Схід, — безумство, мене схоплять через день, хоч я й зміню свою зовнішність… А Лінц — це гори, там можна відсидітись, можна зрештою йти стежками на Схід; Мюллер не зможе послати за мною спостереження, він інструктуватиме їх у тому розумінні, щоб було гарантовано мою безпеку, а це розв'язує мені руки: «їду в оперативних справах, тримайтесь від мене за сто метрів», — нехай потім шукають… Я не повірив Мюллеру, коли він сказав про документи Гелена. Це гачок для мене, він хоче, щоб я проковтнув цей гачок, він і в машині чекатиме, що я виявлю інтерес до цих матеріалів Гелена, справді безцінних для будь-якої розвідки. А я не виявлю до них інтересу, не виявлю, та й годі!»

І все-таки, повернувшись у гестапо, Мюллер витяг із сейфа плаский чемодан і поклав його перед Штірліцом:

— Це лише один з матеріалів Гелена… Тут — дані про людей науки у Франції, чиї родичі таємно колаборували з нами на окупованих територіях. Придивіться, подумайте, як це правильніше й коротше записати, розраховуючи використати агентуру на майбутнє в наших цілях. Майте на увазі, що інші матеріали, зокрема про Росію і Чехію, складено за іншою методою. Придумайте — поки добиратиметеся до Австрії, як звести всю цю розпухлу розмаїтість до тоненьких аркушиків, надрукованих на рисовому папері, який передали мені наші японські колеги… Коли повернетесь, я поселю вас на одній з моїх конспіративних квартир, дам двох стенографісток — гарненькі. Візьмете на себе Югославію і Францію… Це — дорого коштує, більше, ніж картини всяких там Тінторетто і Рафаеля, ви вже мені повірте…

…Лунко задзвонив телефон, що зв'язував Мюллера з Кальтенбруннером.

— Так, — відповів Мюллер, — я слухаю, обергрупенфюрер… Так… Так… Добре… Йду… — Мюллер підвівся, похитав головою: — Щось дуже спішне. Ждіть мене в приймальні. Шольц почастує чаєм, я повернусь через двадцять хвилин.

…Штірліц пив чай, сидячи біля вікна, неуважно слухав, як Шольц відповідає на гарячкові дзвінки, і — в глибині своєї душі таємно й солодко — сподівався, що в Лінці до нього підійде високий хлопець, котрий знав, як тепер курять сигарети на Заході, назве потрібні п'ять слів пароля, вислухає відзив і скаже: «Товаришу Ісаєв, я прибув для того, щоб забезпечити ваш від'їзд на Батьківщину».

— Може, я заважаю вам? — спитав Штірліц Шольца. — Я можу почекати в своєму кабінеті.

— Групенфюрер сказав, — сухо відповів той, — що ви потрібні йому саме тут.

Інформація для роздумів — VII

(Генерал Гелен)

Він тепер щодня згадував недавній візит Мюллера; перед його очима раз у раз виникало обличчя групенфюрера; він цятками бачив сиве волосся на лівій скроні, погано поголеній «татом-гестапо»; Гелен був майстром «деталі»; він любив повторювати:

— Як у кінематографі деталь визначає рівень талановитості, так і в нашій справі найменша дрібниця може виявитися поворотним моментом у грандіозній операції. Якби адмірал Канаріс не звернув уваги на ніжки Мата Харі, не запросив її в