Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

знову мав◦би спокусу серйозно взятися за мисливство й рибальство. До того ж є в такій дієті й будь-якому м'ясі щось посутньо нечисте. Я зауважив, що саме з того бере витоки хатня робота, потреба щоденно мати ошатний і респектабельний вигляд, а дім провітрювати й очищати від поганих запахів — і це забирає купу сил. Я був собі й різником, і посудомийкою, й кухарем, і джентльменом, якому подають страви, а тому можу свідчити з висоти цілком повного досвіду. Я заперечую проти тваринної їжі, бо вона нечиста; а крім того, коли я ловив, чистив, готував і їв рибу, вона мене, по суті, не насичувала. Цей харч видавався дрібним і непотрібним, і втрачав я від того більше, ніж набував. Скибка хліба і кілька картоплин нагодували б мене незгірше, а мороки й бруду від них менше. Як і багато сучасників, я роками майже не вживав тваринної їжі, чаю, кави й такого іншого — не тому, що зауважив погані наслідки, а тому, що вони не узгоджувалися з моєю уявою. Відраза до тваринної їжі — плід не досвіду, а інстинктів. Мені здавалося, що краще жити просто й без витребеньок, і хоча я не досягнув цієї цілі остаточно, все ж зайшов достатньо далеко, аби задовольнити уяву. Я певен, що кожен, хто прагне зберегти свій вищий чи поетичний хист у щонайкращім стані, схильний утримуватися від тваринної їжі зокрема й від надлишку їжі взагалі. Ентомологи зауважили важливий факт — я знайшов його в Кірбі та Спенса[220] — «певні комахи у своєму досконалому стані наділені органами травлення, але їх не застосовують»; учені стверджують, що «це загальний закон, що майже всі комахи в цьому стані їдять значно менше, ніж їхні личинки. Перетворившись на метелика, ненажерлива гусінь», як і «зажерлива личинка, ставши мухою», задовольняється кількома краплями меду чи іншої солодкої рідини. Черевце під крилами метелика нагадує про личинку. Цією частиною метелик спокушає свою комахожерну долю. Людина зажерлива й далі перебуває на стадії гусені; існують цілі народи, що нидіють у такому стані, позбавлені натхнення й уяви, і їхні набубнявілі черева зраджують їхню природу.

Складно зготувати й забезпечити таку просту й чисту дієту, яка не ображала б уяви; але, гадаю, годувати слід не тільки тіло, а й уяву — най вони разом сідають до столу. Можливо, це здійсненно. Споживання плодів у поміркованій кількості не мусить нас ганьбити чи відривати від вартісніших справ. Але варто додати до страв зайву приправу, і вона вас отруїть. Вишукані ласощі того не варті. Більшість із нас засоромилася б, якби нас піймали за спробою власноруч зготувати такі страви — байдуже, рослинні чи тваринні, — що їх нам щоденно готують інші. Доки це не зміниться, ми не можемо вважатися цивілізованими, а якщо звемося джентльменами й леді, то не є істинними чоловіками й жінками. Це дає змогу припустити, які зміни варто ввести. Марно питати, чи можна примирити уяву зі споживанням м'яса і жирів. Я певен, що ні. Чи ж назвати людину істотою м'ясоїдною не є докором? Це правда, що людина може існувати — і значною мірою таки існує, — споживаючи інших тварин; але це життя ганебне, що підтвердять усі, хто ловив кроликів чи забивав ягнят, і той, хто навчить людину обмежуватися невиннішою та здоровішою їжею, стане доброчинцем людської породи. Хай◦би як я чинив сам, не маю сумніву, що людській породі у її поступовому розвитку судилося, зокрема, відмовитися від споживання тварин, так само, як дикі племена перестали жерти одне одного, зав'язавши контакт із цивілізованішими народами.

Прислухаючись до тихих, але незмовкних і, безперечно, правдивих порад свого вищого єства, людина не помічає, до яких авантюр чи навіть безумства це може довести; але саме туди пролягає дорога тих, хто набереться рішучості й віри. Впевнене заперечення здорової особи, нехай навіть тихе, врешті візьме гору над усталеними поглядами й звичаями людства. Ніхто не йшов за вищою часткою свого єства так далеко, аби зайти на манівці. І навіть якби від того тіло ослабло, про наслідки жалкувати не випадає, адже таке життя відповідає вищим принципам. Якщо день і ніч вітаєш з радістю, від життя точаться пахощі квітів і найдухмяніших трав, а його плин сповільнюється і сповнюється зорями й безсмертям, це і є успіх. Ціла природа — твоя винагорода, і ти матимеш право бодай тієї миті себе благословити. Ми найменше цінуємо наші найбільші здобутки. Нам легко втратити віру в їхнє існування. Ми швидко про них забуваємо. Але саме вони являють собою найвищу реальність. Можливо, люди ніколи не повідомляють одне одному найприголомшливіших, найправдивіших речей. Істинний урожай мого повсякденного життя так само неможливо відчути на дотик чи описати, як ранкові чи вечірні барви. Це як уловлений зоряний пил чи вхоплений шмат веселки.

Що ж до мене, то я ніколи не був надміру бридливий; я, бувало, з апетитом їв смажених ондатр, коли була така потреба. Я тішуся, що давно п'ю виключно воду, з тих◦же міркувань, з яких надаю перевагу природному небу над небесами пожирача опію. Я радо завжди залишався б тверезим, але навіть у сп'яніння нескінченна кількість рівнів. Я певен, що вода — єдиний трунок, що його споживає мудрець; вино — значно менш шляхетний напій; про те, щоб розбити ранкові надії чашкою гарячої кави, а вечірні — чаєм, не може бути й мови! Як◦же низько я падаю, коли вони мене спокушають! Навіть музика може п'янити. Такі марнички знищили Грецію та Рим, а з часом знищать і Англію з Америкою. Хто ж, вибираючи поміж усіх можливих сп'янінь, вибере сп'яніти від чогось, крім повітря, що ним дихає? Найсерйозніше моє заперечення проти тяжкої й тривалої роботи полягає в тому, що вона змушує мене тяжко їсти й пити. Але, правду кажучи, зараз я став менш перебірливим. Я беру з собою до столу менше релігії й не прошу благословляти їжу; і то не тому, що порозумнішав, а тому, що, на мою прикрість, з плином років згрубнув і збайдужів. Можливо, такі питання обходять тільки юних (більшість дотримується такої думки про поезію). Мої вчинки «ніде», але погляди мої вміщено тут. Хай там як, я не претендую на належність до привілейованих осіб, про яких у Ведах писано, що «той, хто істинно вірує у всюдисутню найвищу сутність, може їсти все, що існує», а отже, не зобов'язаний питати, що саме їсть і хто ту їжу готує; та навіть у цьому випадку слід зауважити, що, як зазначив коментатор-індуїст, Веди вводять цей привілей лише для «лихоліття».

Кому не траплялося отримувати від харчу невимовну насолоду, ніяк не