Читати книгу - "Джинґо, Террі Пратчетт"

— Пані та панове! Бачите — яйце! А тут у нас — половинка дині! Яйце, диня! Диня, яйце! Ми кладемо диню на яйце! — його руки метнулись до трьох половинок, перетасовуючи їх з карколомною швидкістю. — По колу, по колу, ось так! А тепер… де наше яйце? Як думаєте, шаху? 

Аль-Джібла хмикнув. 

— Зліва, — сказав він. — Завжди зліва. 

Лорд Ветінарі підняв диню. На дощечці яйця не виявилось. 

— А ви що скажете, шляхетні вартові? 

— Посередині, — сказав вартовий. 

— Так, звісно… ой лишенько, не там… 

Натовп дивився на останню половинку. То були вуличні людці. Вони знали, що буде далі. Якщо предмета немає під двома із трьох ковпаків, під третім він точно не опиниться. Лише довірливі недоумки в таке повірять. Звісно, тут був якийсь фокус. Куди ж без фокуса. Але ви уважно спостерігаєте, щоби побачити, як майстерно вас надурили. 

Лорд Ветінарі однаково підняв диню, і натовп задоволено закивав. Звісно, яйця там не було. Ефект від розваги сходить нанівець, коли знаходиш речі на своєму місці. 

Сержант Колон знав, що буде далі, і знав він це тому, що впродовж останньої хвилини щось дзьобало його голову. 

Свідомий того, що це мить його слави, він підняв феску, і звідти показалась маленька пухнаста ціпка. 

— У вас є рушник? Боюся, вона щойно напудила мені на голову, сер. 

Роздались сміх, аплодисменти і, на його подив, брязкіт монет біля його ніг. 

— І насамкінець, — мовив Патрицій, — прекрасна Беті станцює для вас екзотичний танець. 

Юрма затихла. 

Тоді хтось ззаду спитав: 

— Скільки треба заплатити, щоб вона цього не робила? 

— Все! З мене досить! — за нею розвіялась вуаль, забряжчали браслети, лікті несамовито розмахували, а з-під її черевиків полетіли іскри — прекрасна Беті посунула у натовп. — Хто це сказав? 

Люди відсахнулися від неї. Цілі армії пішли б у відступ. І там, позаду, покинутий всіма, немов медуза на березі під час раптового відпливу, показався невеличкий чоловічок, якого мала от‑от спопелити висхідна лють Ноббса. 

— Я не хотів тебе образити, кароока… 

— Я тобі дам караоке! — Ноббі забряжчав браслетами і збив чоловіка з ніг. — Нічого ти не знаєш про жінок, юначе! — оскільки Ноббс ніколи не міг устояти перед лежачою жертвою, тендітна Беті замахнулась окутим залізом носаком… 

— Беті! — гаркнув Патрицій. 

— Ой, так, так, так, — пролепетав Ноббі з прикритим вуаллю презирством. — Виходить, всі можуть вказувати мені, що робити, так? І тільки тому, що я жінка, я маю з цим миритися, та? 

— Ні, просто не треба цідити йому між ніг, — прошипів Колон, відтягуючи його назад. — Бо то якось негарно, — втім він помітив, що таке раптове згорнення вистави, схоже, засмутило кількох жінок у натовпі. 

— Скільки чудернацьких історій ми можемо вам розповісти! — прокричав Патрицій. 

— Беті точно може, — пробубнів Колон і боляче отримав у кісточку. 

— І скільки дивовижних місць можемо вам показати! 

— Беті точ… Ай! 

— Але поки шукатимемо затінку в іншому караван-сараї… 

— Що будемо робити? 

— Підемо в паб. 

Натовп почав розходитися, але час від часу захоплено озираючись на трійцю. 

Один із вартових кивнув Колону. 

— Гарне шоу, — похвалив він. — Особливо та його частина, де ваша леді нічого з себе не зняла… — він миттю сховався за спину свого колеги, коли Ноббі, мов той ангел помсти, крутнувся на місці. 

— Сержанте, — прошепотів Патрицій. — Нам украй важливо вивідати нинішнє перебування принца Кадрама, втямили? У тавернах люди говорять. Тож будьмо на сторожі. 

Не так собі Колон уявляв таверну. Передовсім тому, що там майже не було крівлі. Склепінчасті стіни обрамлювали двір. Із тріснутої вази пнулася виноградна лоза, звисаючи з решіток вгорі. На фоні долинав ледь чутний дзюркіт, і не тому, що бар примикав до вбиральні, як «Латаний барабан», а тому що посеред бруківки стояв невеличкий фонтан. І там було прохолодно, набагато прохолодніше, ніж на вулиці, хоч виноградове листя заледве створювало затінок. 

— Я не знав, що ви жонглюєте, сер, — Колон прошепотів лорду Ветінарі. 

— А ви що, не вмієте, сержанте? 

— Аж ніяк, сер! 

— Дивно. Це ж навіть навиком важко назвати, хіба ні? Людина вирішує, що і куди має летіли. А тоді залишається тільки дозволити предметам зайняти правильні позиції в часі й просторі. 

— Вам це дуже добре виходить, сер. Часто вправляєтеся? 

— До сьогодні ніколи не пробував, — лорд Ветінарі глянув на вражене обличчя Колона. — Після Анк-Морпорка, сержанте, жменя летючих динь — сущі дрібниці. 

— Я вражений, сер. 

— А в політиці, сержанте, завжди важливо знати, де сидить курча. 

Колон підняв феску. 

— Воно досі в мене на голові? 

— Воно, схоже, задрімало. Я б на вашому місці його не займав. 

— Ходь сюди, жонглере… а їй сюди зась! 

Вони підняли очі догори. Над ними нависав, тримаючи в обох руках винні глечики, чоловік, лице та фартух якого кричали «бармен» на семиста мовах. 

— Жінкам сюди зась, — вів далі він. 

— Чо нє? — запитав Ноббі. 

— Жінкам також зась ставити запитання. 

— Чо нє? 

— Тому що так написано. 

— Куди мені тоді іти? 

Бармен стенув плечима. 

— Хто знає, куди ходять жінки? 

— Іди, Беті, — звелів Патрицій. — І… слухай, про що люди говорять! 

Ноббі вихопив у Колона келих вина і осушив його. 

— Не розумію, — застогнав він, — Я лише десять хвилин як жінка, а вже ненавиджу вас, чоловічі сволоти. 

— Не розумію, що на нього найшло, сер, — прошепотів Колон, коли Ноббі погупав геть. — Це на нього не схоже. Я думав, хапонські жінки роблять те, що їм скажеш! 

— А твоя дружина робить те, що ти їй кажеш, сержанте? 

— Ну, так, звісно, чоловік — господар у своїй хаті, я так завжди кажу… 

— Тоді чому ти завжди прибираєш на кухні? 

— Ну, вочевидь, потрібно слухатися… 

— Насправді, в хапонській історії є багато відомих прикладів, коли жінки йшли на війну разом зі своїми чоловіками, — мовив Патрицій. 

— Що? На одному боці? 

— Дружина принца Арквена Тістам вривалася в битву зі своїм чоловіком, і, згідно з легендою, вбила десять тисяч чоловіків. 

— Це чимало. 

— Легенди схильні до інфляції. Втім, я переконаний, існує історичний доказ того, що під час свого правління королева Совавондра з Сумтрі стратила понад тридцять тисяч людей. Подейкували, вона бувала вкрай дратівлива. 

— Ви би чули мою дружину, коли я не прибираю за собою тарілки, — похмуро мовив сержант Колон. 

— Коли ми вже змішалися з місцевими, сержанте, — мовив Патрицій, — мусимо вивідати, що тут відбувається. Хоч тут вочевидь планується вторгнення, я переконаний, що принц Кадрам приберіг трохи війська на випадок наземного нападу. Було б добре дізнатися їхнє розташування, бо де вони, там і він. 

— Точно. 

— Думаєш, впораєшся? 

— Так, сер. Я знаю хапонців, сер. За це можете не переживати. 

— Ось тобі трохи грошей. Пригости людей випивкою. Втрися їм у довіру. 

— Гаразд. 

— Менше випивки, більше втирання. 

— Я добре втираюсь, сер. 

— Тоді йди. 

— Сер? 

— Так? 

— Я трохи переживаю за… Беті, сер. Пішла собі сама. З ни… нею може що завгодно статися, — але він дещо вагався. Так зразу і не придумаєш, що може статися з капралом Ноббсом. 

— Переконаний, якщо виникнуть якісь