Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

Звісно, міг зникнути і я. Утім, я шпарко попрямував до відчинених дверей і тихих голосів, а тоді без вагань увійшов.

Офіцери в кінці приміщення радилися над мапою. Зеннор стояв до мене спиною.

Я різко повернувся праворуч і вгледів полиці з книжками на перетинці. Без вагань підступив до неї та провів пальцем по томах. Їхніх назв я не бачив, бо мені заливав очі піт. Ухопив одну навмання. Розвернувся й подався назад, до дверей. Кинув погляд на гурт офіцерів.

Вони ж цілковито мене ігнорували. Я сповільнився, нашорошивши вуха, та не чув нічого — хіба тільки раз чи двічі розібрав стишене «каґал», без якого не обходилася жодна розмова у війську.

Коли я опинився в коридорі, лейтенант саме тікав із поля зору. Я пройшов, ні швидко, ні повільно, до східного трапу та спустився з нього, минаючи палубу за палубою. Чекаючи, коли спрацює сигналізація. Хоч я, мабуть, і не розчув би її через гупання крові у вухах. До останньої палуби, а тоді — до відчинених дверей, за якими виднілася гостинна чорнота ночі.

Охоронець підскочив у повітря, і моє серце підскочило за ним.

А тоді він приземлився, узявши зброю на почесть. У відповідь я незграбно віддав йому честь і клусом збіг зі сходів. Іще один салют — і я пішов спаленою травою, очікуючи на постріл у спину.

Його так і не відбулося. Я дістався до тіні на краю ділянки, прослизнув у неї та притулився до стовбура якогось дерева. І зітхнув так, як не зітхав іще ніколи. Піднісши руку, щоб витерти з лоба піт, я усвідомив, що досі тримаю в ній книжку.

Книжку? Яку книжку? А, ту книжку, яку я поцупив із каюти близько чотирьохсот дванадцяти років тому. Піднявши її та примружившись, я насилу розібрав у світлі далеких ліхтарів назву. «Ветеринарна практика в підрозділах робокавалерії».

Книжка випала з моїх зм’яклих пальців, тим часом як я плавно ковзнув спиною по дереву й сів на землю.

РОЗДІЛ 25

Я відпочив там, у пітьмі, зачекав, коли випарується піт, і, стараючись не думати про ветеринарів для робоконей, замислився над значенням запечатаних дверей до рубки.

По-перше, вони не були запечатані так, щоб я не зміг туди проникнути. Хай як я цінував власну значущість, я добре розумів, що моя присутність не вселяє страх в інших, а надто в Зеннора. Взяти до прикладу готового до бою капітана цього вечора. Ні, Зеннор запечатав двері з власних причин. Яких саме? Йди у зворотному порядку від очевидного.

Двері до рубки на цьому кораблі було запечатано, отже, ймовірно, було запечатано всі двері до рубок на всіх кораблях. Зачиняти лише одні безглуздо. Навіщо? Очевидно, для того, щоб завадити зв’язку. Чийому з ким? Або кого з ким, якщо вже на те пішло? Такого не могли зробити для того, щоб завадити планетарному зв’язку. Він досі був потрібен для не надто успішного вторгнення. Для того вистачить наземних радіостанцій. Те, що було запечатано рубки космічних кораблів, імовірно, означало припинення зв’язку між кораблями. Та це не мало жодного значення, бо флот уже приземлився.

Тоді залишається тільки міжзоряний зв’язок. Ну звісно! Цей поспіх із відльотом, це мовчання про наш пункт призначення. Зеннор знав, що за ним женеться флот Ліги, знав, що той може зупинити його, тільки знаючи, куди він прямує. Чи де розташована ця планета. Отже, вторгнення було подорожжю в один кінець. Ризикованою авантюрою в міжзоряному просторі. Зважаючи на те, що супротивник неозброєний, не такою вже й ризикованою. Зеннор знав, що флот має шпигунів; на це вказували численні детекторні фургони. Він був переконаний, що я працюю на Лігу та що в його армії можуть бути й інші агенти Ліги. Тож зв’язок перервали до успішного завершення вторгнення. Після нього флот уже нічого не зможе вдіяти.

Це було добре для вторгнення, але дуже погано для мене. Я надіслав по радіо прохання про допомогу, яке тепер невпинно шкандибало міжзоряним простором із жалюгідною швидкістю світла. Краще вже мені про нього забути. А ще тимчасово забути про надсилання повідомлення з надсвітловою швидкістю. Тепер я повинен мислити локально. Можливо, мені доведеться провести на цій планеті решту життя. Якщо вже зоставатися тут, то я не хотів, щоб при цьому мені дихали в шию Зеннор і його армійські головорізи. Дезертирство — ось що було моєю метою. Я мусив відібрати в нього армію. Коли всі призовники розпорошаться по місцевості, я міркуватиму про наступний крок. А міркувати про нього нестерпно. Може, мені слід відкрити винокурню й постачати офіцерам та унтер-офіцерам безкоштовний випивон? Судячи з того, що я бачив, за грамотного стимулювання всі вони мали б померти від цирозу впродовж наступного року.

Я позіхнув і зрозумів, що заплющив очі, упавши в напівсонний стан.

— Нізащо! — пробурчав я та зіп’явся на ноги. — Джиме, хлопчику мій, засни тут — і, цілком можливо, прокинешся мертвим. До роботи! Наступний крок — забрати свою п’яту точку з бази, бо наразі твої справи тут завершені. Назад, до тепла, світла й жіночого товариства, подалі від самотніх осіб чоловічої статі, лайки, пиятики, азартних ігор і всіх інших військових насолод. Подалі!

Але ж як я втомився! Ясна річ, було б добре не піти пішки, а трохи під’їхати. Десь поблизу ставки мав бути транспорт, бо офіцери рідко ходили пішки. І знайти цей транспорт було не надто важко. Просто за будівлею ставки стояв автопарк — судячи з усього, без охорони. І там, за службовими машинами, тьмяно височіли обриси командирської автівки. Дуже мені знайомої. Я підкрався й заліз у неї. В цьому автопарку охоронці були непотрібні з причини відсутності запалювальних ключів. Я всміхнувся в пітьму. Цю коробку можна завести без ключа швидше, ніж запхати ключ у замок. Я нагнувся, потягнув, крутнув. Зашкварчали іскри, і з шипінням ожив паливний елемент. Далі сміливо ввімкнути головні фари, зчеплення — і поїхали.

Куди поїхати? Звісно, не до воріт. У денному світлі, може, й реально було би проїхати позаду конвою. Та просто зараз ворота мали бути зачинені, і мені б довелося пред’явити перепустку чи якусь поважну причину для нічних маневрів. Поважної причини мені на думку не спадало. Я поволі їхав уперед, проминувши одні з воріт і рушивши периметровою дорогою, що огинала табір, просто під огорожею з колючого дроту. Без сумніву, для охоронних патрулів.