Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

У цей час робоча група зосередилася на наповненні цікавим змістом майданних буднів. Тоді проходили цікаві марші вулицями Донецька, на Майдані святкували за українськими традиціями Різдво і Маланку, було два музичні концерти: один за участю Сергія Жадана та гурту „Собаки в космосі“, другий за участю гурту „Гайдамаки“».

Сергій Жадан: «Ми з „Собаками“ були в Донецьку і я заїхав у Краматорськ — там під Шевченком стояло людей 7-8, але це було, їх пресували, але вони виходили щодня — і таку багатьох містах».

Тобто Майдан існував не лише в обласному центрі — протести, хай і невеликі, відбувалися й у районах Донбасу.

Артур Швецов: «Тоді ж ми організували централізований збір пожертв для того, щоб охочі могли поїхати до Києва. За ці гроші декілька десятків людей плацкартним вагоном ми відправили на столичний Майдан. Були люди, які приносили термоси з чаєм, канапки тощо, і навіть більше, ніж потрібно. Але це було дуже приємно. Бо з часів шахтарських страйків 1990-х місто у політичному сенсі завмерло, якщо відбувалися великі мітинги — то їх організовувала Партія регіонів, і ми знаємо, яким чином вони це робили. Під кінець року ми провели марш вулицями Донецька: пройшлися бульваром Пушкіна до пам'ятника Шевченку.

Саме тоді до нас на Майдан приходив секретар міської ради Сергій Богачов, розповідав про те, що все буде добре, що уряд працює, що євроінтеграцію не скасовуємо, а відкладаємо лише на рік, що ми все одно навіки пов'язані з Росією і так далі. Важко сказати, чи вони щиро говорили, чи це була гра. Але і нині нова „ДНРівська“ еліта має претензії до Партії регіонів, що ті зрадили ідею, зрадили Росію, загравали з бандерівцями тощо».

Цікаво, що у Києві на Майдан влада не приходила погомоніти з народом, а у Донецьку, де вона була значно сильнішою, а Майдан — дуже слабким, спілкування відбувалося, хоч би й декоративне. Можливо, це було пов'язано з тим, що всі найбільші представники клану переїхали до київських кабінетів, а у місті залишилися дрібніші діячі, які не були настільки впевненими у своїй силі.

Але місцеві активісти не нітилися звертатися безпосередньо до «господарів» Донбасу.

Артур Шевцов: «31 грудня 2013 року частина активістів рушила пікетувати маєток Ахметова в Ботанічному саду (рішення робочої групи про проведення цього заходу не було). Під час пікетування хтось почав кричати: „Він у Лондоні“. У цей момент у своїй автівці під'їздить Ахметов у спортивному костюмі і починає розповідати, що любить Донбас і створює робочі місця. Це було зроблено красиво. Але влітку 2013-го року навіть неможливо було уявити, що Ахметов вийде до купки людей, та ще й, нібито, без охорони. Проте серед учасників донецького Майдану були колишні співробітники органів, вони мали знайомих у безпеці Ахметова, і ті казали, що охорона була, людей із 10, навіть снайпер був, але на камеру складалося враження, що він один».

«Рінат Ахметов поспілкувався з пікетувальниками, що йшли до його будинку. Про це повідомляють „Новости Донбасса“. Бізнесмен під'їхав на власному авто, без охорони, до мітингувальників від ДемАльянсу, коли вони збиралися біля Ботанічного саду, щоб засудити підтримку ним Партії регіонів і вручити йому „криваву йолку“. Один з організаторів акції Євген Семехін заявив, що Ахметов навряд чи побачить акцію, бо він саме перебуває у Лондоні. Регіонала це обурило. Він сказав активістам, що готовий до діалогу, але вони почали спілкування з брехні. „Ось я до вас прийшов, хто ви, чому ви такі обманщики...“, — заявив він. При цьому бізнесмен всіляко намагався показати, що він є патріотом. „Для мене найбільша санкція — тоді, коли я не зможу ходити по своїй Батьківщині, по своїй, по донецькій землі“, — запевнив він».

(УП, 31.12.2013)

Згадаємо, що в Києві тоді саме почався «застій» Майдану й активним залишався хіба Автомайдан.

Артур Шевцов: «На початку року у січні ми провели ще один марш центральними вулицями міста. Маршрут був довшим і людей було більше, близько півтисячі, хоч було холодно, сніг. Якихось ексцесів не було, нас супроводжувала міліція. Починаючи з середини січня, на наші віче почали приходити незрозумілі люди — і молоді, і старі, групами по 20-30 осіб, старі розповідали про „бандерівців“ і „фашистів“. Молодики приходили з гучномовцями і намагалися перекрикувати наших промовців. Мені тоді стало зрозуміло, що вони нас випробовують на міцність, шукають слабкі місця».

Зовсім не схоже на тактику київських силовиків. Правда ж?

Артур Шевцов: «Найбільш складним і напруженим став третій етап (19.01.2014 — 23.02.2014). Того дня, коли почалися події на Грушевського, ми відчули зміну їхніх настроїв і тактики. Вже 19 січня сталася перша бійка в Донецьку — синхронно з подіями на Грушевського. Розбили мегафон, поламали древка прапорів. Ми мусили докласти фізичну силу, за що декількох свободівців забрали в міліцію давати пояснення, але нікого не затримали. В міліції нам говорили, що взяли і нападників — але ми того не бачили.

Пізніше ці хлопці були у нас щоденними гостями. Вони приїздили з Горлівки, Єнакієвого. Там тримали бійцівські клуби. Вони взагалі переважно не були донеччанами. Ми це знаємо, бо на Майдані були люди з кола футбольних фанатів, спортсменів і вони впізнавали нападників. Ті приїздили на автівках, паркувалися, не ховаючись, розминалися, потім нападали, потім їхали геть, усе абсолютно відкрито. Стало зрозуміло, що миритися з нами не будуть, і ми мусили організовувати захист. Бо нападники не мали гальм, було зрозуміло, що вони хочуть спровокувати зіткнення. У цей же момент почали з'являтися журналісти місцевих телеканалів, які раніше взагалі не приходили на Майдан. Стало зрозуміло, що коли з'являються ці камери, значить, щось планується. Вони або з'являлись усі разом, або не з'являвся ніхто. І так тривало цілий тиждень.

22 січня, День злуки. Раніше впродовж п'яти років ми збиралися біля пам'ятника Шевченку, спускалися по бульвару Шевченка до р. Кальміус і об'єднували два її береги. Того року ми вирішили зробити те саме, але у форматі Майдану. Повідомлення до міської влади щодо цієї акції традиційно подавала Донецька „Свобода“. Взагалі під час тих подій місцеві політичні сили поділили між собою подачу повідомлень, а значить, політичну та юридичну відповідальність: грудень — УДАР, січень — „Свобода“, лютий — „Батьківщина“.

Але починаючи з 22 січня, режисери від влади почали застосовувати нову тактику