Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Вона з’явилась раптово — новенька у класі, з двома товстими кісками й усмішкою, яку я помітив одразу. Її звали Ліза. Вона сіла через парту від мене й дістала олівець із динозавриком на кінці. І саме в цю мить щось у мені клацнуло.

Це було не як у казках. Не як блискавка з неба. Це було тихо. Але сильно. Мов серце вперше зрозуміло, що означає — трошки битися не в ритм.

Я почав ловити її погляд. Сміятись, коли сміялась вона. Випадково залишати свій ластик у неї на парті. А потім хвилюватись, чи помітить.

Удома я довго сидів із зошитом, замальовуючи одну й ту ж літеру. Мама сіла поруч.

— Щось сталося? — спитала вона.

Я знизав плечима. Але мама глянула мені в очі — й усе зрозуміла. Як завжди.

— У тебе серце трошки інакше б’ється, правда? — усміхнулась. — Це нормально. Це гарно.

Я відвів очі. Соромно. Незвично.

— Не соромся, — сказала вона тихо. — Захоплення — це як перший дощ після спеки. Він змінює світ, але не назавжди. Просто дає відчути щось нове. Іноді — дуже красиве.

Наступного дня я приніс Лізі наліпку з космонавтом. Вона її приклеїла на щоденник. І усміхнулась. Мені.

І хоч серце ще не знало, що з усім цим робити, воно вперше навчилося — відчувати.

---