Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Вони дісталися до покинутої фабрики на околиці міста. Всередині було холодно, пахло сирістю й іржею. Металеві балки скрипіли під вітром, що пробігав крізь розбиті вікна. Марко обережно прикривав тил, Ліна перевіряла кімнати, а Ігор тримав Олену за руку — її пальці тремтіли, але вона не відпускала.

— “Тут ми пересидимо ніч,” — сказав Боровський. — “А завтра… починається справжня гра.”

Олена сіла на залізну балку, схопившись за голову.

— “Тато живий… Це неможливо.”

Ігор опустився поруч, його голос лагідний:

— “Може, твій тато — ключ до всього. Ми мусимо знайти його.”

— “А як знайти людину, яка двадцять років мертва для світу?” — гірко всміхнулася вона.

В цей момент двері фабрики прочинилися — і на порозі з’явився старий чоловік із палицею. Його сиве волосся й зморшки видавали вік, але постава залишалася дивно прямою.

— “Я бачу, мої діти нарешті зібралися разом,” — промовив він. Його голос — низький, спокійний, але з металевим відтінком.

— “Хто ти?” — Ліна миттєво навела на нього пістолет.

— “Заспокойся, Ліно,” — сказав Боровський. — “Це… Назарій Корнієнко. Батько Олени.”

Олена застигла, а потім повільно підвелася. Її голос тремтів:

— “Тату?..”

— “Так, доню,” — він усміхнувся сумно. — “Я не міг з’явитися раніше. Ти б не витримала правди.”

— “Я хочу її зараз!” — майже закричала вона. Ігор обійняв її, намагаючись заспокоїти.

Назарій сів на залізний ящик, дістав старий фотоальбом і кинув його на стіл.

— “Все почалося ще до твого народження, Олено. Ми працювали на систему, але зрозуміли, що самі стали мішенню. Тому я зник. Але тепер настав час повернутися.”

Ліна знизала плечима:

— “Добре. Але чому нас переслідують зараз?”

Назарій підняв погляд, і його очі блиснули.

— “Бо серед вас є зрадник.”

Тиша впала, мов грім. Усі поглянули один на одного.

— “Хто?” — тихо запитала Олена.

Назарій всміхнувся.

— “Ви самі дізнаєтесь дуже скоро. Але пам’ятайте: не довіряйте тому, хто говорить найсолодші слова.”

В цей момент задзвонив телефон Ігоря. Він підняв трубку — і обличчя його побіліло.

— “Що?.. Де?.. Зачекай…”

— “Що трапилося?” — Олена схопила його за плече.

Ігор повільно опустив телефон.

— “Наш будинок… вибух. Їх знайшли.”

Олена прикрила рот руками. Ліна вилаялася. Боровський лише заплющив очі, стискаючи кулак.

— “Гра почалася,” — тихо сказав Назарій. — “І тепер ніхто не залишиться осторонь.”

На горизонті зайнялося багрове світло, і в цей момент у кожного з них промайнуло те саме запитання: чи можна довіряти хоч комусь?

У наступній главі: перший напад на фабрику, перша велика зрада і… відкриття, хто серед них — подвійний агент.