Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Скрип металу. Тріск скла.

— “Лягай!” — закричала Ліна, і всі впали на підлогу, коли перша куля прошила стіну.

— “Вони вже тут!” — Марко швидко відсунув Олену й Ігоря за металеві ящики. Боровський натягував на руку бронежилет, Назарій спокійно нахилився й підняв із підлоги старий пістолет.

Олена тремтіла.

— “Чому? Хто їх навів? Ми ж тільки приїхали сюди!”

— “А ти подумай, доню,” — тихо сказав Назарій, заряджаючи зброю. — “Хтось знав, куди ми прямуємо. Хтось серед нас.”

— “Це абсурд,” — крикнув Ігор. — “Ми разом усе пережили!”

— “Тільки до сьогодні,” — хрипко кинула Ліна. Вона вже повзла до вікна, щоб зазирнути назовні.

З вулиці долинали голоси. Хтось вигукував накази. Були чути важкі кроки.

Марко підповз до Боровського:

— “Скільки часу ми маємо?”

— “Хвилин десять. Може, п’ятнадцять, якщо підірвати східний вхід.”

— “Я цим займуся.” — Марко дістав з кишені вибухівку.

І тут — різкий звук. Телефон Ліни завібрував. Вона поглянула на екран і побіліла.

— “Хто?” — прошепотіла Олена, помітивши її реакцію.

— “Моя сестра… вона в заручниках.” Ліна стискала телефон так, що побіліли кісточки пальців. — “Вони хочуть, щоб я здала вас. Вони знали, що я не зможу встояти.”

Тиша. Усі поглянули на неї.

— “Ліно… ти зрадила?” — тихо запитав Ігор.

— “Я… я думала, що встигну… що їх обдурю…” — голос Ліни зривався.

Олена ступила вперед.

— “Я знаю, що ти не ворог. Але зараз ти мусиш зробити вибір.”

Ліна заплющила очі.

— “Я вибираю вас. Але допоможіть врятувати мою сестру.”

Марко підбіг до неї:

— “Якщо виберемося живими — допоможемо.”

Боровський глянув на Назарія:

— “Готовий, старий?”

— “Готовий ще з тих часів, коли ти носив шкільну форму,” — посміхнувся Назарій, дивлячись на металеві двері.

— “Ігорю!” — крикнула Олена, хапаючи його за руку. — **“Що б не сталося — ми разом.”

— “Разом,” — прошепотів він, торкаючись її чола.

Перший вибух — східний вхід. Вогонь, крики. Група ринулася через запасний вихід. І вже на порозі Ігор озирнувся — і зустрівся поглядом із чоловіком у чорному на протилежному боці фабрики.

Ігор завмер. У чоловікові він упізнав те, чого боявся найбільше.

— “Максим?..” — шепотів він. — “Ти живий?..”

Олена різко смикнула його:

— “Ігорю! Втікаймо!”

Але всередині Ігор уже знав: тепер ставки стали ще вищими.

У наступній главі: гонитва крізь нічне місто, повернення “мертвого” друга й новий ворог, який знає всі їхні слабкі місця.