Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чому?
— Просто так, — відповів Дамас, і його губи затремтіли. — Ви не маєте права допитувати мене. Запитайте мене будь-що інше. Будь-що інше.
Адамберґ подумав про Ферезові слова і підійшов з іншого боку.
— Ти п'ять років сидів у в'язниці у Фльорі і вийшов на свободу два з половиною роки тому, — сказав Адамберґ, зачитуючи свої записи. — Звинувачення у навмисному вбивстві. Твою дівчину викинули з вікна.
— Вона вистрибнула.
— Саме це ти і повторював, наче робот, на суді. А сусіди давали свідчення. Вони казали, що ви лаялися, як собаки, останні декілька тижнів. Вони багато разів хотіли викликати поліцію. Чому сварилися, Дамасе?
— Вона була неврівноваженою. Весь час кричала. А тоді вистрибнула.
— Ти не на суді, Дамасе, і не на повторному слуханні справи. Можеш змінити платівку?
— Ні.
— Ти її штовхнув?
— Hi.
— Еллер-Девіллю, це ти вбив чотирьох чоловіків і одну жінку минулого тижня? Ти їх задушив?
— Ні.
— Ти вмієш користуватися відмичкою?
— Я навчився.
— Вони завдали тобі шкоди, ці типи і дівчина? Ти їх убив? Як подружку?
— Ні.
— Що робив твій батько?
— Гроші.
— Що він робив з твоєю матір'ю?
Дамас знову стиснув губи. Задзеленчав телефон — на лінії слідчий суддя.
— Він заговорив? — запитав суддя.
— Ні. Замкнувся в собі, — відповів Адамберґ.
— Маєте якісь зачіпки?
— Жодної.
— Обшук?
— Марний.
— Покваптеся, Адамберґу.
— Ні, хочу розпочати кримінальне провадження, пане суддя.
— Без варіантів. У вас нема жодного доказу. Розговоріть його або відпускайте.
— Віґ'є — не справжнє ім'я, його документи — фальшиві. Мова йде про Арно Дамаса Еллер-Девілля, він п'ять років відсидів за вбивство. Цього недостатньо для кримінального провадження?
— Зовсім ні. Я чудово пригадую справу Еллер-Девілля. Його засудили, тому що свідчення сусідів вразили присяжних. Але його версія була не гіршою за версію звинувачення. Не можна вішати на нього чуму тільки через те, що він сидів у в'язниці.
— Замки відкривалися спеціалістом.
— У вас там на майдані й інших колишніх в'язнів не бракує, чи я помиляюся? Дюкведік і Ле Ґерн підкуті не гірше за Еллер-Девілля. А про нього у в'язниці добре відгукувалися.
Суддя Арде був людиною твердою, але водночас чутливою і обережною. Рідкісне поєднання рис, яке, однак, не влаштовувало сьогодні Адамберґа.
— Якщо відпустимо цього типа, — сказав Адамберґ, — я не гарантую нічого. Він знову почне вбивати або вислизне з наших рук.
— Жодної кримінальної справи, — твердо закінчив Арде. — Або примудріться роздобути докази до дев'ятнадцятої години тридцяти хвилин завтрашнього дня. Докази, Адамберґу, а не якась плутана інтуїція. Докази. Наприклад, зізнання. На добраніч, комісаре.
Адамберґ поклав слухавку і довго мовчав. Ніхто не наважувався перебити його. Він притулявся до стіни або блукав кімнатою, опустивши голову і склавши руки. Данґлар бачив, як на його щоках під шкірою з'являється дивне сяйво зосередження. Та попри всю концентрацію він не міг знайти щілину, через яку можна було б достукатися до Арно Дамаса Еллера-Девілля. Бо Дамас міг убити свою подружку і підробити папери, але сіячем Дамас не був. І якщо цей тип з порожнім поглядом знав латину, він з'їсть свою сорочку.
Адамберґ вийшов, щоб зателефонувати, а тоді повернувся до кімнати.
— Дамасе, — знову взявся він за старе. Комісар витягнув стільця і сів біля підозрюваного. — Дамасе, ти сієш чуму. Ти підкидаєш послання в урну Жоса Ле Ґерна вже більше місяця. Ти вирощуєш щурячих бліх, яких і підкидаєш під двері своїм жертвам. Ці блохи сіють чуму, вони інфіковані і кусаються. На трупах є сліди від їхніх смертельних укусів, а тіла почорнілі. Всі п'ятеро померли від чуми.
— Так, — сказав Дамас. — Саме так пояснюють журналісти.
— Це ти малюєш четвірки. Ти підкидаєш бліх. Ти вбиваєш.
— Hi.
— Ти маєш дещо зрозуміти, Дамасе. Ці блохи, яких ти переносиш, стрибали по тобі так само, як і по інших. А ти не часто переодягаєшся і не часто миєшся.
— Я минулого тижня помив голову, — заперечив Дамас.
І знову Адамберґ затремтів перед щирістю, яка вигравала в очах юнака. Таку саму щирість він бачив в очах Марі-Бель.
— Ці зачумлені блохи також на тобі. Але ти захищений, у тебе є діамант. Отже, вони не можуть нічого тобі зробити. Але якби в тебе не було каменя, Дамасе?
Дамас стиснув пальцями перстень.
— І якщо ти до цього не причетний, — звів далі Адамберґ, — то нема чого турбуватися. Бо тоді у тебе просто немає бліх. Розумієш?
Адамберґ мить помовчав, відстежуючи найдрібніші зміни у виразі обличчя підозрюваного.
— Дай мені свій перстень, Дамасе.
Дамас не ворухнувся.
— Усього на десять хвилин, — наполягав Адамберґ. — Я поверну тобі його, присягаюся.
Адамберґ простягнув руку і чекав.
— Твій перстень, Дамасе, зніми його.
Дамас не ворушився, як і всі решта у цій кімнаті. Данґлар бачив, як риси обличчя підозрюваного почали брижитися. Щось ворушилося.
— Дай його, — сказав Адамберґ, не опускаючи руки. — Чого ти боїшся?
— Я не можу його зняти. Я присягнувся. Тій дівчині, яка вистрибнула. Це її перстень.
— Я поверну тобі його. Дай його, зніми.
— Ні, — відповів Дамас і заховав ліву руку під стегно.
Адамберґ підвівся і почав ходити.
— Ти боїшся, Дамасе. Як тільки на твоєму пальці не буде персня, ти знаєш, що блохи покусають тебе і цього разу заразять. І тоді ти помреш, як і інші.
— Hi. Я присягнувся.
Провал, подумав Данґлар, розслабивши плечі. Гарна спроба, але провал. Надто вже непевна, ненадійна ця історія з діамантом.
— Ну тоді роздягайся, — сказав Адамберґ.
— Що?
— Знімай усе своє дрантя. Данґларе, принесіть пакет.
Незнайомий Адамберґу чоловік просунув голову в двері.
— Мартен, — представився чоловік. — Ентомологічна служба. Ви мені телефонували.
— Зараз ви знадобитеся, Мартене, за хвильку. Дамасе, роздягайся.
— Перед усіма цими типами?
— А чим вони тобі заважають? Вийдіть, — сказав він Ноелю, Вуазене і Фавру. — Він вас соромиться.
— Чому я маю роздягатися? — вороже запитав Дамас.
— Мені потрібні твої речі, і я хочу оглянути твоє тіло. Чорт забирай, роздягайся вже.
Насупивши чоло,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерщій тікай і довго не вертайся», після закриття браузера.