Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

— Добре.

— Ґеральте.

— Слухаю, — затримався він на порозі.

— Скористайся оказією і викупайся сам. За твоїм запахом я можу здогадатися не тільки про породу й вік, а навіть про масть твого коня.

ІV

Вона увійшла до лазні в той момент, коли Ґеральт, сидячи голим на маленькому ослінчику, поливав себе водою з цеберка. Він кашлянув і скромно повернувся спиною.

— Не переймайся, — сказала вона, кидаючи оберемок одягу на вішак. — Я не знепритомнію, побачивши голого чоловіка. Трісс Мерігольд, моя приятелька, каже, що коли ти бачила одного, то бачила всіх.

Він устав, обгорнувши стегна рушником.

— Красивий шрам, — усміхнулася Йеннефер, дивлячись на його груди. — Що то було? Упав під пилку на тартаку?

Він не відповів. Чарівниця роздивлялася його, звабливо схиливши голову.

— Перший відьмак, якого я можу роздивитися зблизька, до того ж голісінького. Ого! — схилилася, прислухаючись. — Я чую твоє серце. Дуже повільний ритм. Ти вмієш контролювати виділення адреналіну? Ах, пробач, це професійна цікавість. Здається, тебе дратують розмови про властивості твого організму. Ти звик ці властивості називати словами, які я дуже не люблю, вдаючись до патетичного сарказму, який я не люблю ще більше.

Він не відповів.

— Та досить про те. Моя купіль холоне. — Йеннефер зробила рух, наче хотіла скинути халат, і завагалася. — Я купатимуся, ти — розказуватимеш. Заощадимо час. Але… Не хочу тебе бентежити, до того ж ми майже незнайомі. Тому, задля пристойності…

— Я відвернуся, — запропонував він невпевнено.

— Ні. Я маю бачити очі того, із ким розмовляю. Маю кращу ідею.

Він почув, як вона вимовила закляття, відчув тремтіння медальйону й побачив чорний халат, що м’яко падав на підлогу. А потім почув плескіт води.

— Тепер я не бачу твоїх очей, Йеннефер, — сказав він. — А шкода.

Невидима чарівниця пирхнула, заплескалася у діжі.

— Розповідай.

Ґеральт припинив боротьбу зі штанами, які він надягав під рушником, і усівся на лаву. Застібаючи пряжки чобіт, розповів про пригоду над рікою, до мінімуму скорочуючи опис битви із сомом. Не було схоже, що Йеннефер може зацікавити рибальство.

Коли він дійшов до моменту звільнення істоти-хмари із глечика, велика губка, що намилювала невидимість, завмерла.

— Ну-ну, — почув він. — Цікаво. Джин, замкнений у пляшці.

— Та який там джин, — заперечив він. — То був якийсь різновид багряної імли. Якийсь новий, невідомий рід…

— Новий і невідомий різновид заслуговує, щоб його якось називати, — сказала невидима Йеннефер. — Джин — то назва, не гірша за інші. Продовжуй, прошу.

Він послухався. Мильна піна у діжці все більше пінилася під час подальшої розповіді, вода плюскотіла через край. Певної миті щось привернуло його увагу. Він придивився й помітив контури і форми, що проступали під милом, яке вкривало невидимість. Контури й форми привабили його настільки, що він аж замовк.

— Розказуй! — поквапив голос, що долинав із ніщо над контурами. — Що далі?

— Це все, — сказав він. — Я прогнав того, як ти кажеш, джина…

— Яким чином? — Ківш піднявся і вилив воду. Мило зникло, форми — також.

Ґеральт зітхнув.

— Закляттям, — сказав він. — Точніше, екзорцизмом.

— Яким? — Ківш знову вилив воду.

Відьмак уважно стежив за діями ківша, оскільки вода, нехай ненадовго, але також давала можливість побачити тіло. Він повторив закляття, відповідно до правил безпеки замінюючи голосну «е» вдихом. Думав, що чарівниці сподобається його обізнаність із тим правилом, тож він здивувався, почувши з діжки дикий регіт.

— Що у тому смішного?

— Той твій екзорцизм… — Рушник спурхнув з кілка і почав швидко стирати рештки контурів. — Трісс аж ридатиме від сміху, коли я їй про це розповім! Хто тебе його навчив, відьмаче? Того… закляття?

— Одна жриця з храму Гульдри. Це таємна храмова мова…

— Ну, раз таємна — то таємна. — Рушник хльоснув об край діжки, вода бризнула на підлогу, сліди босих ніг позначили кроки чародійки. — Це не закляття, Ґеральте. І я б не радила повторювати цих слів у інших храмах.

— Раз не закляття, то що воно таке було? — запитав він, спостерігаючи, як дві чорні панчохи створюють із повітря — одну за другою — стрункі ноги.

— Дотепний вислів. — Трусики з воланами обліпили ніщо в цікавий спосіб. — Хоча й нецензурний.

Біла сорочка з великим жабо у формі квітки пурхнула вгору й утворила форми. Як помітив відьмак, Йеннефер не користувалася ніякими штучками з китового вуса, які люблять жінки. Не потребувала.

— Який вислів? — запитав він.

— Байдуже.

З кришталевої чотирикутної пляшечки, що стояла на столі, вискочив корок. У лазні запахло бузком і аґрусом. Корок описав кілька кругів і заскочив на місце. Чарівниця застібнула манжети сорочки, вдягнула сукню і матеріалізувалася.

— Застібни. — Вона повернулася спиною, розчісуючи волосся черепаховим гребінцем. Гребінець, як він помітив, мав довгу загострену ручку, що могла у разі потреби замінити стилет.

Він застібнув її сукню повільно, гачок за гачком, насолоджуючись запахом її волосся, що чорним каскадом спадало до середини спини.

— Повернімося до створіння з пляшки, — сказала Йеннефер, вдягаючи у вуха діамантові сережки. — Зрозуміло, що зовсім не твоє смішне «закляття» змусило його втекти. Правдивішою мені здається гіпотеза, що він відігрався на твоєму компаньйонові й утік, бо йому це набридло.

— Правдоподібно, — похмуро погодився Ґеральт. — Бо я ж не думаю, що він полетів до Цідаріса уколошкати Вальдо Маркса.

— Вальдо Маркс — це хто?

— Трубадур, який вважає мого компаньйона — також поета й музику — безталанним віршомазом, який потурає смакам босоти.

Чарівниця повернулася, дивно блиснувши фіалковими очима.

— То твій приятель устиг вимовити бажання?

— Навіть два. Обидва жахливо дурнуваті. Чому ти питаєш? Адже це повна дурня, те здійснення бажань геніями, д’жінні, духами лампи…

— Повна дурня, — повторила Йеннефер, посміхаючись. — Звичайно. Це вимисел, позбавлена сенсу казочка, як і всі легенди, у яких добрі духи та феї здійснюють бажання. Такі казочки придумують бідні простачки, які навіть і не думають, щоб свої чисельні бажання і прагнення здійснювати шляхом власної активності. Тішить мене, що ти не з них, Ґеральте з Рівії. Цим ти мені духовно близький. Я, якщо чогось прагну, не мрію, а дію. І завжди отримую те, чого бажаю.

— Не сумніваюся. Ти готова?

— Готова.

Чародійка застібнула ремінці туфельок й устала. Навіть на підборах не була занадто високою. Труснула волоссям,