Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

Сідерім, рік 2583

Сидерим стягував війська до кордону. Садар чудово розумів, де саме завдадуть удару. Тут помилитися складно: ворог не полізе в гори, пройде долиною, що розділяє Гідер і Нешуа. Максур спробує задавити силою і числом, королю ж залишалося покладатися лише з власний розум і відвагу воїнів. Поділ армії на східний і західний фронти не радував государя Сидерима. Проте залишити Анаторіс без захисту не міг. Розвідка Мадерека негайно доповість, що там відкрилася пролом, ворог ринеться туди, і захоплення Лігідеї можна вважати захопленням королівства. Не вистояти сідеріанам проти імперської могутності. Це не Рагард, який дотримується північних кордонів, тому кусав помалу, намагаючись повернути Смірніс. Тут все по-іншому. Розвідка доповідала, що імператор згортає прикордонні гарнізони, спустошує казарми вельмож, збираючи таку могутню армію, якої історія ще бачила. І цю армію належало зупинити Садару. Він спішно будував укріплення, прагнучи будь-якими способами перегородити шлях до столиці. Якщо вистоє тут, то зможе й надалі зберігати королівство у безпеці. А там, може, поступово і Нешуа поверне. Однак це тільки плани, лише приблизні розрахунки, які не мають нічого спільного з реальністю війни, що підійшла впритул.

— Як думаєш вистояти, пане? — Лармініз приніс чай, присмачений гарною порцією вина. Він давно почав підпаювати Садара цілющими чаями, домішуючи виноградний хміль. Завдяки цьому король спав хоч іноді і не валився з ніг від утоми. За що був вдячний дбайливому раднику, який часом нагадував більше няньку, ніж жерця.

— З божою допомогою і такою матір'ю. Добре, хоч смирняни на підході прибудуть за тиждень. Мені ці вісім тисяч зовсім не зайві. Тільки при всьому бажанні більше двадцяти тисяч на цьому фронті не зібрати, бо кількість солдатів, що рухає на нас Максур, не хоче вкладатися в голові. Це не армія, це орда, — Садар сьорбнув чай, скривився від присмаку вина, і знову схилився над розрахунками укріплень. У нього дуже мало часу. Тижнів три, може, чотири, якщо пощастить. Але на везіння король розраховував найменше, воліючи бути готовим до гіршого.

— Чи не хочеш попросити допомоги у Рагарда? - Жрець підсунув чашку, окинувши государя таким поглядом, що той слухняно випив чай ​​одним ковтком.

— По-перше, вони не встигнуть, навіть якщо погодяться. По-друге, якщо пустити їх у межі Сидеріма, то все одно не встигнуть, проте цілком можуть порушити договір, вирішивши вихопити мою країну прямо під носом у Максура. І за такого розкладу вже неважливо, чим закінчиться війна — Сидерим буде стертий з лиця землі. Ні, Лармінізе, не можна пускати Рагард. Не довіряю їм.

Мадерек, рік 2583

Кирит сидів на звичному місці головного радника — невеликому розкладному стільці поряд із троном. І щось зосереджено креслив на пергаменті. Він не відволікався на вельмож, що надихалися, дуже натхненних тим, що імператору вдалося зібрати армію майже в тридцять тисяч. Вони вже святкували перемогу, пророкуючи швидку здачу Сідеріма. Не встояти королівству перед такою ордою.

— Рано радієте, цей тхір обов'язково придумає щось і обдурить вас, розбивши на корені, — байдуже прокоментував Кирит чергову здравицю Максуру.

— А ти ніяк у пророки записався, жрець? - захмелілий імператор пом'якшав, припинивши ображати жерця, як взяв у звичку останнім часом. Хоча багато хто з аристократів не схвалював подібної поведінки правителя, але мовчав. А ще раділи з того, що опальний жрець нехай і зберіг місце, але реальної влади більше не має, а отже, можна не боятися.

- Ні, не в пророки. Просто з головою дружу, чого про вас не скажеш, пане, — Кирит так променисто посміхнувся, що багатьом із присутніх миттєво згадалися часи Нагірієза та його батька, коли слідом за такою усмішкою Верховного хтось неодмінно вирушав на плаху.

— Напевно, пишеш здравицю своєму сидеримському фавориту, — припустив Максур, намагаючись зазирнути в пергамент.

— Ні, вигадую прокляття на вашу голову, Величність, — їдко відповів жрець, не перешкоджаючи відбиранню пергаменту.

— Ба, та ти Наставнику оди строчиш. Треба ж, прохання піти у пустельництво. На кого ж покидаєш нас, свято? — імператор почав заводитись і помітно злитися.

— Нехай вам шакали служать, а мені й у пустельниках добре буде, — Кирит не змінювався в особі, продовжуючи посміхатися.

— Значить, я для тебе не такий гарний, навіть не хочеш служити?!

— Навіщо тобі радник, чиїх порад ти не слухаєш? Проси іншого у Наставника, може, він більше до душі доведеться, закриватиме очі на твою дурницю, — жрець був спокійний, чим ще більше злив Максура.

— А якщо я тебе в темницю, а то й на плаху?

— Мені все одно, але з Наставником буде в тебе така неприємна розмова, що одразу стане не до війни з Садаром. Теж варіант, може, так Мадерек збережеться, — складалося враження, що головний радник веселиться від душі.

— Та що тобі так дався цей сидеримський пацюк?!

- Мені він без потреби, мені за імперію душа болить. Чи ти не помітив, як із прибережних міст тікають, перебираються на острови? Для оснащення армії вичистив скарбницю, задавив народ податками. Вже осінь, а пшениці немає. Народ не хоче з голоду зітхнути, тому й залишає Мадерек, а ти, сліпець, нічого не бачиш. Вбив собі на думку, що я дбаю про Сідеріма. Прокинься, зрозумій, що мене насправді турбує. Ще не пізно підписати світову.

— О, завів стару пісню. Подивимося, що ти скажеш, коли мої війська прийдуть із перемогою, — усміхнувся імператор, підставляючи кубок виночерпію.

— Дурного могила не виправить, — зітхнув Кирит, забрав пергамент і продовжив писати.

По залі побігли пошепки. Такого не бувало, щоб жрець відмовився від посади радника, віддавши перевагу самотності. Це пахло скандалом з орденом. Тільки ніхто не зважиться пояснити імператору, що необхідно всіма силами тримати жерця, інакше проблем буде набагато більше, ніж він припускає. Наставник не дівиця, на заміну жерця не вмовиш обіцянками. Якщо ж докопається до причини, може владою, йому даної, навіть скинути імператора. Усім якось стало не до веселощів, не до святкувань перемог майбутніх. Якось в одну мить впевненість аристократії похитнулася. Багато вельмож були набагато старші за імператора, тому більш чітко розуміли, що надумав жрець.

— Не гарячкуй, отче Кирите, правитель у нас — дитя мале, нерозумне. Дивишся, отримає від Садара відсіч, одумається, прийде до тями, — пролунав тихий, але впевнений голос. Усі обернулися на того, хто говорив. Візир посмів. Він звертався до опального жерця так, наче в залі не було імператора.

— Тільки пів-Мадерека вимре або розбіжиться, поки в нього голова