Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мене будять тихі кроки у сусідній кімнаті. Сонно зітхнувши, перевертаюсь на живіт, зариваючись обличчям у щільну подушку. І натягаю на голову простирадло. Спати хочу.
«Тобі час вставати, Ліно. Досить боки відлежувати», – вривається в мої думки невиразно знайомий шиплячий голос.
– Мої боки, що хочу те й роблю, – бурмочу спросоння.
«Хтось забув, кому належить?» – хмикає… гад хвостатий.
− Чотжар? Ти? − підіймаю голову і, визирнувши з-під простирадла, знаходжу затуманеними очима на-агара, що сперся біля дверей.
«Я, Ліно. Тебе віднести в купальні?» – запитально згинає він брову. Окидає виразним поглядом спочатку мене, а потім скуйовджене ліжко, в центрі якого я валяюся.
І знову я мимоволі знічев'я червонію.
Можу уявити, як зараз виглядаю. Неначе я всю ніч несамовито кохалася з двома величезними інопланетними чоловіками. Ой, і справді кохалася.
Ох, як же все ниє. Ніч у мене видалася… ну дуже насичена та бурхлива. І не сказати, щоб жахлива. Навпаки. Мої се-аран подбали, щоб я отримувала задоволення від усього, що вони зі мною робили. Для них так смачніше, сказав мені Са-оір, коли я вкотре вигиналася й тряслася в спустошливому оргазмі, насаджена на їхні члени з обох боків. І до того моменту, як заснула абсолютно знесилена, затиснута між двома чоловіками, я вже з рахунку збилася, скільки разів мене змушували кричати від задоволення.
− Ні, нести не треба. Я сама дійду… напевно, – бурмочу, перевертаючись і сідаючи у ліжку. Замотуюсь у простирадло, ховаючи від уважного погляду змієхвостого засмокти та синці на своєму тілі. Хапали й тримали мене в пориві пристрасті іноді дуже нестримно.
«Тоді йдемо. У тебе сьогодні щільний графік, а часу мало», – відштовхується на-агар від стіни й повзе до мене.
- Щільний графік? У мене? − здивовано скидаю на нього погляд, повільно вилізаючи з ліжка.
Після ув'язнення у цинотів і байдикування на кораблі А-атона це звучить досить... привабливо. Не знаю, що там він для мене запланував, але вже те, що не доведеться сидіти в чотирьох стінах без діла, мене дуже радує.
До купалень я справді дістаюся сама. М'язи, звичайно, ниють, та й інтимні місця відчутно саднять, але загалом я почуваюся досить непогано. Навіть бадьоро. Ще б поїсти.
Дорогою у ванну Чотжар перераховує мені список запланованих справ на першу половину дня. І тут я розумію, що якщо друга буде так само завантажена, то «щільний графік» – це дуже м'яко сказано. Мені знову доведеться годину провалятися у відновлювальній ванні, але тепер цей час я повинна витратити на навчання. Потім сніданок. І обстеження у лікаря. Коли я запитала, навіщо це, почула у відповідь, що так наказали мої се-аран. Щоб знати напевно, наскільки добре мій організм справляється з навантаженнями, і як у мене справи з репродуктивною функцією.
Усвідомлення, що це може означати, мене настільки приголомшує, що я навіть мимоволі пропускаю повз вуха, що маю зробити після візиту цього самого лікаря.
Приходжу до тями лише, коли Чотжар роздратовано цокає язиком, нагадуючи про себе. Доводиться слухати далі. І про наставницю, яка прийде зі мною знайомитись і дасть перші уроки. І про швачку, яка зніматиме мірки для сукні на коронацію та для пошиття повного гардероба, і про те, чого я маю навчитися у самого хвостатого наглядача вже після обіду…
Загалом нудьгувати мені тепер і справді не доведеться.
Як тільки я сідаю у ванну, Чотжар розвертає переді мною свій голографічний екран і починає вчити. Етикету. Точніше загальноприйнятим правилам поведінки жінок імперії Аша-Ірон залежно від їхнього статусу та стану.
Незабаром я дізнаюся, що навіть будучи лише рабинею своїх се-аран, я тепер вища за статусом від будь-якої високородної рії. І абсолютно недоторканна для всіх, крім своїх се-аран, згідно із законом. Загроза життю імператорської се-авін карається смертю.
– А якщо провину не буде доведено? Чи провину на себе візьме хтось... на кшталт відданого раба? – підіймаю я погляд на Чотжара.
Якщо в імперії Аша-Ірон настільки приклоняються перед представниками Високих Домів, якщо є раби… Та навіть слуги, які дають настільки жорсткі клятви вірності, що непослух дорівнює смерті. Хіба не може хтось послати вбивцю, який все візьме на себе, а справжній винуватець спокійно вмиє руки.
Змій у відповідь криво посміхається.
«За вчинки раба відповідає господар. Але ти правильно мислиш-ш-ш, крихітко. Тому до тебе приставили хранителя. Мене».
– А що буде, якщо мене вб'ють? Це сильно… нашкодить моїм се-аран? – питаю обережно.
«Смерть се-авін їх сильно послабить, – без зайвої делікатності пояснює на-агар. – Зв'язок, встановлений під час ритуалу, буде поруш-ш-шений, оскільки зникне сполучна ланка. Якщо тебе вб'ють до їхньої офіційної коронації, зійти на трон брати не зможуть. Їм доведеться шукати іншу се-авін. Але знадобиться час, щоб їх сила її прийняла. Твої се-аран вже налаш-ш-штувалися на тебе».
При цьому мене обдаровують дуже дивним поглядом. Який мені чомусь здається співчутливим.
«Якщо тебе вб'ють після коронації, – продовжує нагнітати Чотжар, – їм буде дуже складно утримати владу. І знову ж таки доведеться шукати нову се-авін. Поки це можливо. Чим довше-ш-ше триває ваш-ш-ш союз, тим сильніше ви втрьох проростаєте енергетично один в одного. І тим більше ймовірність, що загибель кого-небудь з вас трьох вб’є інших ».
Чим більше я дізнаюся, тим сильніше у мене витягується обличчя. Це ж що тоді виходить? Не тільки моє життя залежить від моїх володарів, але і їхнє життя згодом залежатиме від мого? А якщо… я випадково загину… чи постарію раніше?
– А скільки живуть вищі ашари? – цікавлюся я пошепки.
«Багато. Разів у десять більше, ніж представники твоєї раси», – хитро посміхається Чотжар.
Якби я не сиділа, то, напевно, впала б.
– Але… а як же… а вони знають про це?
«Звісно. Але ти більш-ш-ше не людина, Ліно. Сила Абсолюта змінює всіх. Особливо істот із такою пластичною ДНК, як людська. Ритуал запустив у твоєму організмі незворотні процеси, що лиш-ш-ше підтверджують отримані вчора результати твого обстеження. Ти поступово змінюєш-ш-шся, підлаштовуючись під своїх се-аран. І проживеш стільки ж, скільки й вони. Не більше й не менше».
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.