Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

— Дай сигнал! — кричить хтось над головою, одразу ж лунає свист, і доріжка відчутно починає гальмувати.

— Якого ферса?.. — мене намагаються поставити на ноги, але одразу ж розуміють, що не так. Виявляється, на Витоку теж лаються, щоправда, значень цих слів я не розумію, напевно, щось місцеве, особливе. Думаю, моє «чорт його забирай» їм теж нічого не скаже.

— Що тут таке?..

— Петля! Це хто такий?.. 

Я ясно чую спробу замінити лайку якимось словом, наприклад, розумний чи дотепний. А далі все відбувається досить швидко. Серед чоловіків, які спіймали мене, є сейли, хтось із них явно помічає те, що відбувається з моїми ногами, і в ту ж мить лунає звук, наче луснула струна. Мене обливає різким жаром зсередини, здається, ще секунда, і з вух піде дим, — і біля моїх ніг постає Алн. Він гарчить і одразу ж мене ледве не в повітря підкидає. Те, що тримало, порвалося, і мої ноги вільні. 

Миготить краєм чиясь неоформлена химерна тінь. «А ну, лови його!» — лунають услід тіні крики, інші такі самі тіні, які належать сейлам поряд зі мною, мчать за втікачкою. Алн залишається поруч, нервово смикає хвостом, втикається головою мені в живіт, начебто просячи пробачення — не встиг, не зрозумів, дозволив. Утім, він зникає так само швидко, як з'явився. 

— Ольго, з тобою все гаразд?! — це до мене добираються Еллі та Кас. Доріжка віднесла мене далі, тож вони не одразу наздоганяють.

Я обертаюся до своїх рятувальників — літня пара, молодий хлопець і двоє чоловіків середнього віку, далі ще якісь люди. Плутано дякую їм, уже спокійно стаючи на ноги. Мене все ще колотить від страху.

— Вам потрібно терміново писати заяву! — радять мені хором, бо господар химери явно злочинець і я могла постраждати. Нехай системи, які зменшують аварійні ситуації на рухомих доріжках, є, але це не робить їх повністю безпечними. І, на жаль, химери моїх рятувальників повертаються ні з чим.

Поки я перебираюся на рівний, звичайний і нерухомий тротуар, швидкість доріжок відновлюється, виявляється загальмували тільки частину полотна, для цього по всій довжині маршруту є кабінки — звідти робітники придивляються до ділянок дороги і допомагають у разі чого.

— Це був замах на життя, так не жартують, — Кас серйозний як ніколи. Він кидає швидкий погляд на Еллі, потім на мене і зі зітханням командує: — Повертаємося.

Сперечатися я навіть і не думаю, єдине, на чому стою до переможного, — що йти будемо пішки або через вузли переміщення, а то від доріжок мені поки що ніяково. 

— Якщо у частини населення, нехай і невеликої, є химерні тіні, то це нормально ось так жартувати… — на ходу кажу я і сама одразу розумію, що не нормально. У частини населення мого світу є зброя. Але далеко не кожен, у кого вона є, кидається стріляти в людей.

— Це нормально, якщо потрібна допомога, відправити тінь. Або коли ти використовуєш тінь в роботі, або коли ти просто в компанії друзів і комусь треба принести ще напоїв, — знизує плечима Кас. 

— Зручно при прибиранні, підбирати одяг з підлоги, наприклад, — усміхається Еллі й штовхає свого нареченого в бік.

— Ти навчила мою тінь поганого, тепер вона фиркає, якщо бачить, що я розкидаю речі! — він перебільшено веселиться, явно, щоб не дати мені згадати про перенесений страх. Але чіпляє мене інше:

— Тобто тінь Каса це ніби й твоя тінь? — запитую я Еллі.

— У таких парах як наша це нормально, — чую я її відповідь. — Химери стають ніби спільними, все ж енергетично двоє сейлів уже злилися, подружжя однаково може наказувати хімері. А та захищатиме нового господаря, проситиме уваги, всіляко кружлятиме навколо. Новий господар-то цікавіший!

І поки Еллі мені це все розповідає, я відчуваю якийсь надто уважний погляд Кассіеля. Утім, мені теж потрібно подумати про дещо. Ні, нерозумно ж припускати, що лев не просто так довкола мене в'ється, ми ж із Морозком фактично незнайомі, ну подумаєш, симпатія між нами є!.. Але сумнівів усе більше.