Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Потім я ще довго оглядав всі шухляди, намагаючись згадати, куди саме поклав мішечок з valis. Кожна шухляда, кожна полиця були наче частинками пазлу, який я намагався скласти в голові. Коли я нарешті знайшов мішечок, то відразу ж віддав його молодому барону з детальною інструкцією того, що саме потрібно зробити з цим магічним камінням. Барон слухав уважно. Він чудово розумів, що це останній шанс врятувати свою матір. Тому не хотів надовго затримуватись. Отримавши те, заради чого йому довелось покинути маєток, він поквапився повернутись назад. А я ще якийсь час сидів і роздивлявся те, що залишилось від мого старого життя. Кожна річ тут була просякнута спогадами. Кожен уламок дерева, кожна шматинка попелу нагадували про минуле. Це місце було частиною мене, частиною мого життя, яке тепер залишилось лише в пам'яті. 

Та раптом мені на очі попалося ідеально біле перо, завʼязане міцною волосиною. Я відразу ж згадав, як саме отримав його від Міхаеля. Тоді Еліза була ще вагітною і Міхаель хотів, щоб я наглядав за нею. Він сказав, що якщо з ним щось станеться, я маю використати це перо з його крила, щоб захистити її. 

Згадавши про ті дні, я мимоволі посміхнувся і поклав перо на землю. Вже хотів йти до свого коня, коли раптом помітив, як воно почало чорніти, а волосина запалала яскравим полумʼям. Це був той самий сигнал про його загибель, про який попереджав раніше Міхаель.

Я сів навпочіпки, спостерігаючи за полумʼям, і тут мене осяйнуло: якщо Міхаель дійсно загинув, до цього в будь-якому випадку причетна Латерія. То я нарешті зможу з нею зустрітися?

Я хутко взяв перо і провів ним по своїй руці вздовж вени. На шкірі зʼявилась невелика подряпина. Проте вона була незначною. Тож я провів ще раз, сильніше надавлюючи. І коли зʼявились перші каплі крові, перо почало залазити мені під шкіру. Це було доволі боляче, але я терпів, чекав, поки воно повністю не опиниться в моїй руці. І, опинившись там, воно випустило потужну хвилю невідомої мені раніше сили.

Я відчув, як із моєї спини почали рости крила, розриваючи мій одяг. Вони були величезними і такими ж білими, як колись у Міхаеля. Потім перед очима швидко почали змінюватись картинки одна за одною, ніби хтось намагався щось знайти. Я бачив ліси, гори, річки, поки нарешті не опинився посеред якогось поля.

Озираючись, я помітив неподалеку тіло самого Міхаеля. Але Латерії ніде не було видно. Тож я рушив вперед. Трохи йшов, трохи летів, але все ж побачив перед собою її силует. Вона стояла з косою в руках в короткій сукні, яка так сильно подобалась мені. Від вигляду її струнких ніг серце забилося швидше. Але я продовжував стояти. 

Намагаючись хоч трохи заспокоїтися, я спробував подивитися туди, куди, скоріше за все, дивилась і вона. На землі лежала Еліза, стікаючи кровʼю. Її обличчя було спокійне, майже мирне. Трохи далі була якась дівчинка. Мабуть, донька Елізи. 

Вагаючись, я підійшов до Латеріі і провів рукою по її спині. Вона підстрибнула і повернулась до мене.