Читати книгу - "Ганнібал"

позовом, він і досі має у своїй власності канделябр Стюбена, а балтиморська «Galeazzo Motor Company» подала позов на повернення його «бентлі». Ми відслідковуємо продажі «бентлі», нових і вживаних. Їх не так багато. І продажі «ягуарів» із суперчарджером. Подали факсом запити у фірми, що постачають у ресторани дичину, на предмет закупівель м’яса дикого кабана, а ще складемо інформаційний лист за тиждень до того, як із Шотландії стануть завозити червоних куріпок.

Вона постукала по клавішах комп’ютера й звірилася зі списком, а потім зробила крок назад від стола й відчула на собі дихання Крендлера — він стояв занадто близько.

— Я запитала кошти, щоб мати змогу домовитися з головними спекулянтами, які розповсюджують квитки на культурні заходи й події в Нью-Йорку та Сан-Франциско — є кілька оркестрів і струнних квартетів, яким Лектер надає особливу перевагу, він бронює собі місце в шостому чи сьомому ряду й завжди сидить біля проходу. Я розіслала найкращі фото, що в нас були, у концертні зали Лінкольн-центр і Кеннеді-центр, а також у більшість філармоній. Можливо, ви зможете нам у цьому допомогти за рахунок бюджету міністерства юстиції.

Крендлер нічого не відповів, тож Старлінг продовжила:

— Також ми проводимо перехресну перевірку нових передплат на деякі культурологічні видання, що Лектер їх виписував у минулому: антропологія, лінгвістика, журнал «Physical Review», математика, музика.

— Він не винаймав садо-мазо-повій? Проститутів?

Старлінг відчувала, як Крендлер смакує це питання.

— Наскільки нам відомо, то ні, містере Крендлер. Багато років тому його бачили на концертах у Балтиморі з кількома привабливими жінками, деякі славилися своєю благодійністю серед громади Балтимора. Ми відмітили їх дні народження, аби відслідковувати купівлю подарунків. Жодну з них він не скривдив, принаймні нам про це невідомо, і жодна не погодилася про нього говорити. Ми нічого не знаємо про його сексуальні вподобання.

— Я завжди вважав, що він гомосексуал.

— Звідки такі міркування, містере Крендлер?

— Через оцю його культуру-шмультуру. Камерні оркестри й чайні вечірки. Нічого особистого, якщо ви симпатизуєте таким людям чи маєте їх серед друзів. Головна думка, яку я намагаюся донести до вас, Старлінг: краще б нам співпрацювати. Ніяких відособлених князівств. Я хочу отримувати копію кожної форми 302, кожного хронометражного листа, хочу знати про всі зачіпки й наводки. Ви мене зрозуміли, Старлінг?

— Так, сер.

Уже біля виходу Крендлер сказав:

— Тож постарайтеся. Може, у вас з’явиться шанс поправити своє становище. Вашій, так би мовити, кар’єрі допомога не завадить.

Майбутню фотолабораторію вже встигли обладнати вентиляторами. Не зводячи очей з обличчя Крендлера, Старлінг увімкнула їх, аби вивітрити запах крему після гоління та крему для взуття. Крендлер пробрався крізь світлоізоляційні штори, не попрощавшись.

Перед Старлінг вирувало повітря, як це буває в спекотний день на стрільбищі.

Уже в коридорі Крендлер почув за спиною голос Старлінг:

— Я вас проведу до виходу, містере Крендлер.

На Крендлера вже чекала машина з водієм. Він і досі перебував на тому щаблі, коли посадовці мають обходитися седаном «меркюрі ґранд маркіз».

Перш ніж він сів у машину, Старлінг зненацька промовила:

— Стривайте, містере Крендлер.

Крендлер озирнувся на неї, не розуміючи. Може, десь там з’явився проблиск надії. Розлючена капітуляція? Крендлер нашорошив вусики-антени.

— Ми стоїмо тут, просто неба, — сказала Старлінг. — Ніяких пристроїв для підслуховування, якщо тільки на вас немає такого.

Вона відчула потребу, якій не могла опиратися. Для роботи з запилюженими книжками вона вдягла простору джинсову сорочку на зручну майку.

Не варто цього робити. Та похер.

Вона розстебнула ґудзики-кнопки на сорочці, розчахнула її.

— Бачите, на мені немає «жучка».

Бюстгальтера на ній теж не було.

— Певно, це єдина нагода, коли ми можемо поговорити сам-на-сам, тож я хочу дещо у вас запитати. Я вже довгі роки старанно виконую свою роботу, а ви за кожної можливості стромляєте мені ніж у спину. Що з вами таке, містере Крендлер?

— Завжди радий поговорити з вами на цю тему… я приділю вам час, якщо бажаєте переглянути…

— Ми вже про це говоримо.

— Самі поміркуйте, Старлінг.

— Це через те, що я не захотіла стрибати з вами через пліт? Коли сказала вам їхати додому до дружини?

Він знову на неї глянув. На Старлінг дійсно не було «жучка».

— Не тіште себе, Старлінг… у цьому місті повно дірок із кукурудзяних ферм.

Він сів поруч із водієм, постукав по приладовій дошці, і машина рушила. Крендлер заворушив губами, наче хотів сказати: «кукурудзяна пизда на зразок тебе». У майбутньому на Крендлера чекало багато політичних промов, як він сам гадав, тож хотів нагостритися в словесному карате й набити руку в словесних ударах.

Розділ 50

— Може спрацювати, кажу вам, — мовив Крендлер у шипучу темряву, де лежав Мейсон. — Ще десять років тому це було неможливо, але тепер вона здатна прогнати список клієнтів через комп’ютер із такою швидкістю, як лайно проходить крізь гуску.

Крендлер засовався на канапі під яскравим світлом у гостьовому куточку. На тлі акваріума він бачив силует Марґо. Він уже призвичаївся лаятися перед нею й отримував від цього неабияку насолоду. Крендлер міг закластися, що Марґо хотіла б мати член. Йому кортіло сказати «член» у її присутності, і він знайшов спосіб:

— Ось так вона розбила все на категорії, зіставила вподобання Лектера. Вона, певно, знає, на який бік він укладає член.

— І на цій ноті, Марґо, поклич доктора Демлінга, — сказав Мейсон.

Доктор Демлінг чекав серед величезних м’яких тварин в ігровій кімнаті. Мейсон бачив на моніторі, як той вивчає плюшеву промежину великого жирафа, — майже так само, як Віґґерти кружляли навколо Давида. На моніторі він здавався набагато меншим за іграшки, наче зіщулився, аби пролізти в чиєсь дитинство — і забути про своє.

Під лампами в гостьовому куточку він постав сухорлявим чоловіком, який старанно за собою доглядав, та вже лущився, зачісував на плямисту лисину пасма сухого волосся й носив на годинниковому ланцюжку ключ «Фі Бета Каппа»[111]. Доктор сів за кавовий столик навпроти Крендлера. Здавалося, він тут уже бував.

У вазі з фруктами й горіхами лежало яблуко, і червивий бік був обернений до доктора Демлінга. Демлінг розвернув яблуко до себе іншим боком. Крізь скельця окулярів він спостерігав за Марґо з певним подивом, навіть отупінням, коли вона взяла чергову пару волоських горіхів і повернулася до свого місця біля акваріума.

— Доктор Демлінг — завідувач кафедри психології в Бейлорському університеті. На посаді у Верджера, — розповів Мейсон Крендлеру. — Я запитав у нього, який може бути зв’язок між доктором Лектером і агентом ФБР Кларіс Старлінг. Докторе…

Демлінг