Читати книгу - "Царська рокіровка, Мелхіор Медар"

морзі, залишився на тротуарі, де його підняла рука одного з філерів. За мить кур'єр, підганяючи візника, повіз його до палацу генерал-губернатора. Естар Павлович ще не дібрався до свого номера, як вміст його портфеля привернув увагу кількох пар нетерплячих очей. Результатом цього консиліуму стала раптова тривога – і в Москві, і в Петербурзі. Депеші протягом півгодини ходили між найвищими посадовими особами держави, а одна дійшла навіть до секретаря таємної канцелярії Його Величності – граф відніс її в закритому конверті прямо монарху. Поки буря збиралася над головою пана колезького радника, він сам, нічого не підозрюючи, готувався до походу.

Раптом у двері його номера постукали і, не дочекавшись відповіді, хтось просунув голову: з’явився грузинський друг Естара Павловича. Пан радник вибачився за те, що особисто не складе йому компанію під час зустрічі – він лише проведе презентацію. Москвич не знав, що через десять років це короткочасне знайомство з грузином матиме вирішальний вплив на його життя за океаном.

Вони спустилися на другий поверх до шикарного апартаменту. Там Ван Хоутен після короткого пояснення у формі компліментів представив Григорія Нодаровича і залишив його наодинці з балійською тигрицею і з Жаком.

Рівно о п’ятій тридцять ранку, коли забава в готельних апартаментах на другому поверсі були в розпалі, пан фон Брюгге в парадному мундирі, при орденах і шпазі постукав у двері, у які дванадцять годин тому постукав детектив. Двері миттєво відчинилися – у вітальні ще було кілька пізніх гостей, які пили "шампусика" в компанії месьє Жака. Мадемуазель в номері не було. Пан прокурор зайшов у супроводі колезького асесора Козуліна та двох сумних панів у цивільному. Побачивши його серйозний вираз обличчя та непомітний знак, який він подав рукою. Жак вибачився перед гостями, запропонував їм продовжувати розважатися в ресторані і – цілком чемно – виштовхав їх за двері. Ті не звернули на це особливої ​​уваги, тому що були добряче п'яні. Через деякий час у коридорі готелю запала тиша. Олексій Іванович чарівно – як тільки вміють поліцейські – запитав тоном наказу рідною мовою гостя:

– Мадам?

Француз знизав плечима і вказав ліктем на двері спальні. Він уже здогадався, хто запитує.

Асесор підійшов до дверей будуару й голосно постукав. Тричі, розділяючи кожну серію ударів дверима півхвилинними паузами.

Через мить з-за них визирнула злегка скуйовджена голова Ріти Хами.

Поліцейський з тією ж превентивною ввічливістю буркнув французькою:

– Одягатися.

Коли двері вже мали зачинитися за фігурою жінки, що зникала всередині, він просунув у них ногу й вказав одному з принципових панів у цивільному, щоб той увійшов до алькову.

Жінка навіть не запротестувала, але хлопець, який був там, вдарив чоловіка в котелку швидким ударом прямо у ніс. На знак подяки за цей доблесний вчинок громадянської мужності грузинського купця вивели в коридор лише в панталонах. Лише через деякий час за ним полетів одяг – зібраний філерами і викинутий за двері, які тут же зачинилися перед носом розлюченого знавця кавказьких спиртних напоїв і східних красунь. Пані Рита Хама пройшла до вітальні й приєдналася до Жака. Фон Брюгге жестом попросив їх сісти на диван, а агенти, як таргани, розповзлися по номеру.

Але це був не обшук.

Філери пакували речі гостей.

Тимофій фон Брюгге, який стояв трохи осторонь перед "небажаними" французькими гостями Російської імперії і повільно, безжально промовив:

– Ваше турне скасовується. Поїзд відправляється за годину, тому ми прийшли допомогти вам зібрати речі, щоб ви могли встигнути.

Тоді він звернувся до француза, вважаючи танцівницю об’єктом, невартим його уваги:

​​– Пан не міг би повторити там, – підкреслив він останнє слово, – що союзи і дружба так не будуються? – він знову дозволив собі зробити наголос на одному слові. – Тим більше, коли підтримуєш провокації ворогів нашої країни. Як вияв нашої приязності, але також як остаточне висловлення нашої позиції щодо цього питання, ми не будемо розслідувати, чи співпрацювали ви з пруссаками і в якій мірі. Однак Франція, якщо вона є зацікавлена співпрацею з нашою імперією, повинна припинити подібні акції на території Росії. Повторюю – лише враховуючи нашу приязнь до панської вітчизни, ви не їдете зараз до Сибіру. Прощавайте.

Наполовину по-військовому він кивнув Жакові і вийшов.

Козулін залишився стежити за екстрадицією підозрілої парочки.

У коридорі фон Брюгге зустрів свого грузинського приятеля, допоміг йому зібрати одяг і відвів його до кімнати, де – на прощання – вони скуштували трохи "напареулі"… Справді – зовсім трохи.

У Варшаві починався новий день, але для багатьох він був останнім.

Була майже десята вечора, коли втомлений доктор Ктонопка, сидячи в кабінеті, дописував останні нотатки до співбесід з новими пацієнтами. Їм він сьогодні присвятив цілий день – такі ласощі рідко зустрічаються навіть у світових анналах. Він втомлено дивився на дві купи записок і потирав руки від радості – це допоможе досягти слави в медичному світі! Психіатр схопив нотатки і відніс їх до сусідньої кімнати, яка служила його архівом. Кожну пачку він закинув в окрему шухляду металевої шафи для документів.

Потім повернувся до кабінету, відкинувся на спинку крісла, трохи прикрутив настільну лампу, щоб та не так світила йому у очі, заклав руки за шию й почав мріяти.

Лаври, членства – почесні та дійсні – наукових асоціацій, грамоти та статті… Десятки наукових статей! Може, він навіть потрапить до однієї з академій? Безсумнівно… Він втре носа своєму віденському колезі Зигмунту… А англієць Модслі[38] та німець Ґрізінгер[39] позеленіють від заздрості!

Мабуть, він задрімав, бо коли раптом почув якийсь шум у коридорі, йому знадобилася мить, щоб отямитися, перш ніж він зрозумів, що сталося: у відчинені двері сунувся лікарняний швейцар, зв’язаний мотузкою, наче ковбаса, і з кляпом у роті. Відразу за ним до кімнати увійшов високий чоловік з довгим волоссям. Це він заштовхнув до кабінету лікарняного служителя. Він притулив його до стіни біля дверей, як двірник мітлу, сунув руку до карману пальто й витяг револьвер.

Прибулець націлив його на психіатра, який, ошелешений, сидів на місці. Він лише подумки протирав очі від подиву, не знаючи, чи то сон, чи реальність. Зловмисник зачинив за собою двері, підійшов до лікаря і раптом обернувся: револьвер вистрілив, влучивши в голову бороданя, якого перед тим притулив до стіни. Тіло швейцара впало на килим. Дим від палаючого пороху та звук пострілу повністю приголомшили чеха – не встиг він усвідомити, як його руки, що лежали